методів. Проаналізовано теоретичні підходи до професійної етики державних службовців та практику етизації державної служби США, країн Європейського Союзу та Російської Федерації. Виявлено суперечності та тенденції розвитку етичної поведінки державних службовців. Доведено, що керованість процесу формування їх етики забезпечує розвиток етичної інфраструктури державної служби, в якій на комплементарних засадах взаємодіють етичні, політичні, правові та інші регулятори професійної діяльності даних службовців [34].
Цікавими є висновки О.М. Науменко щодо «етизації» державної служби, викладені через призму внутрішнього морального обов'язку. Так в його роботах у соціально-філософському контексті висвітлено становлення та розвиток адміністративної субкультури в Україні на межі ХХ-ХХІ ст. Запропоновано тезу, що адміністративна субкультура - це знання, традиції, звичаї, менталітет, правова, політична, моральна свідомість як специфічна підсистема загальної культури народу. Зауважено, що особливого значення дана субкультура має як соціально-духовна умова розвитку української державності та демократизації сучасного суспільства. Досліджено ґенезу поняття адміністративної субкультури в історії соціальної філософії з використанням методів структурного функціоналізму та концепції соціальної дії Т. Парсона та М. Вебера. Визначено структуру особистих якостей, життєвих сеансів, експектацій державних службовців, співвідношення в їх діяльності конформістських, бюрократичних та інноваційних компонентів, що дозволяє здійснювати розробку диференційованих ефективних систем морального та матеріального стимулювання їх діяльності, спрямованої на підвищення добробуту народу. Розкрито регулятивну функцію адміністративної субкультури як механізму соціалізації службовців. Виявлено інваріантне ядро світової адміністративної субкультури, її специфічні та національно- регіональні відмінності, обґрунтовано ідею поєднання двох моделей соціальної дії - управлінських акцій «зверху» та самоорганізації виконавців «знизу» як необхідної умови успішного проведення адміністративної реформи. Проаналізовано основні напрямки та засоби «етизації» державної служби. Зроблено теоретичні та практичні висновки щодо створення відкритої, «прозорої» системи державного управління, суб'єкти якого сприймають служіння суспільству як свій внутрішній моральний обов'язок [30].
У роботі Л. О. Нестеренко здійснено комплексне дослідження розвитку психологічної культури державних службовців. Уточнено зміст структурних і функціональних складових психологічної культури. Наведено визначення поняття «психологічна культура державного службовця», охарактеризовано його структурні складові, детермінанти становлення. Розкрито особливості впливу керівника на розвиток психологічної культури суб'єктів управлінської діяльності у системі державної служби. На підставі результатів емпіричного дослідження виявлено суперечності, тенденції, стан і перспективи розвитку психологічної культури державних службовців України. Експериментально визначено й обґрунтовано пріоритетні умови, модель і етапи її розвитку та вдосконалення. Запропоновано теоретичні висновки та практичні рекомендації щодо розвитку психологічної культури державних службовців України [29].
Питання професіоналізації державної служби, як пріоритетний напрямок адаптації інституту державної служби в Україні до стандартів
Європейського Союзу відповідно до Концепції знайшли своє відображення в роботах науковців.
Зокрема, в роботах І. І. Нинюк проведено цілісне дослідження проблем формування професіоналізму державних службовців, визначено поняття «професіоналізм державних службовців», розкрито зміст категорій, що становлять сутність професіоналізму. На підставі емпіричного дослідження з' ясовано стан професіоналізму та визначено фактори, що стимулюють його розвиток. Доведено, що професіоналізм державних службовців як принцип державної служби є пріоритетним для забезпечення довіри народу до влади. За результатами дослідження запропоновано рекомендації щодо формування професіоналізму державних службовців України в контексті Програми розвитку державної служби на 2005-2010 рр. [25].
У роботах С.М. Озірської викладено досвід управління людськими ресурсами у чотирьох країнах Центральної та Східної Європи: Албанії, Естонії, Угорщині, Польщі. Розглянуто системи, процедури і практичні прийоми управління персоналом державної служби, вивчено їх позитивні та негативні впливи на професіоналізм і поведінку кадрів. Проаналізовано питання стосовно законодавства, інституцій та підготовки, необхідної для забезпечення відповідної поведінки державних службовців [27].
У дослідженнях науковців приділено увагу питанням формування інформаційного суспільства в Україні в контексті інтеграції в Європейський Союз та інноваційним процесам в системі державного управління.
Так, у дослідженнях О.О. Григор обґрунтовано концепцію державно-управлінських засад формування інформаційного суспільства, сучасні механізми комплексного управління його економічними та соціальними процесами. Розглянуто загальні риси та визначено сутність інформаційного суспільства як процесу, проаналізовано основні етапи та засади процесу його формування в Україні. Визначено основні чинники та фактори, що зумовлюють даний процес, враховуючи сучасний світовий досвід, зокрема досвід Європейського Союзу. Проаналізовано основні складові Програми «Електронна Україна» й етапи її реалізації, відзначено важливість подолання цифрової нерівності України щодо провідних країн світу. Розкрито особливості та основні аспекти законодавчого забезпечення даного процесу. Акцентовано увагу на необхідності якнайшвидшого прийняття законів, які б сприяли інформатизації суспільства. Запропоновано та теоретично обґрунтовано механізм прискорення формування інформаційного суспільства в Україні з метою підвищення інформаційно-інтелектуального потенціалу [35].
А групою вчених: М.В. Афанасьєв, Л.Г. Шемаєва, Л.Й. Аведян, Л.Ю. Гордієнако, А.Г. Кабанець наведено теоретико-методологічні розробки щодо удосконалення інноваційних процесів у сфері державного управління та місцевого самоврядування. Показано специфіку впровадження інновацій на державному та регіональному рівнях. Викладено теоретичні засади державного управління інноваційним розвитком регіону. Розглянуто взаємовідносини, що виникають у ході реалізації регіональних соціально-економічних програм. Проаналізовано інноваційний розвиток сільських поселень як елементів територіальних систем. Обґрунтовано пріоритетні напрямки удосконалення процесу управління інноваційним розвитком регіону. Розроблено методологічні засади мотивації державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування до інноваційної діяльності. Наведено методику психодіагностики мотиваційних потенціалів особистості та групи. Запропоновано інноваційні методи державного регулювання функціонування мезологістичних систем з урахуванням їх активності. Охарактеризовано інноваційні засоби контролінгу в сфері державної служби [15].
Системним дослідженням питань розвитку європейського управління в контексті впливу на державне управління в Україні є роботи