С. Колосок у своїх дослідженнях ролі ПР в системі державного управління визначає зв'язки з громадськістю як постійний комунікативно- психологічний прямий та зворотній контакт органів управління будь-якої системи з громадськістю з метою створення, формування та функціонування позитивного іміджу управління, що впливає на виникнення сприятливого середовища для взаємодії обох сторін [13, с. 7]. Тобто в даному випадку зв'язки з громадськістю розглядаються як певна підсистема більш масштабної комунікативної діяльності - взаємодії.

Досить чітко співвідношення понять зв'язків з громадськістю і комунікативної взаємодії в органах державної влади розкрито у роботі О. Бабінової [1]. Зокрема автор зазначає, що ПР передбачає надання саме тієї інформації, яку орган влади чи установа хочуть донести до громадськості про себе та свою діяльність для більш сприятливих умов співпраці, але це ще не взаємодія як результат. Взаємодія - це постійна співпраця у вирішенні як значних, так і повсякденних питань, за якою обидві зі сторін діють відкрито та прозоро [1, с. 6]. Тобто, на відміну від ПР, взаємодія має більш діяльнісні, ніж інформаційні характеристики.

Отже, зв'язки з громадськістю у системі державного управління певним чином розглядаються як вид комунікативної взаємодії між органами державної влади і громадськістю.

Питання взаємодії держави і соціуму досліджувалось у наукових розвідках О. Бабінової [1], Л. Гонюкової [3], В. Козакова [12], Н. Кононенка [27], М. Логунової [15], Р. Скребець [22] та ін.

Н. Коненко до соціально-комунікативної взаємодії (соціального партнерства) відносить всі види міжсекторної взаємодії, тобто комунікації як з громадськістю, так і з бізнесовими утвореннями [27]. Схожу позицію займає В. Козаков [12]. Це підтверджує попередні висновки про переважання діяльнісного над інформаційним у понятті комунікативної взаємодії. Причому зв'язки з громадськістю, та й у більш широкому розумінні інформаційна діяльність органів державної влади, мають на меті стимулювати комунікативну взаємодію, що обумовлено самою соціальною природою державного управління.

Отже, соціально-комунікативна взаємодія є нерозривно пов'язаною з проблематикою інформаційно- комунікативного забезпечення системи державного управління. Аналіз інформаційного забезпечення органів державної влади можна вважати окремим напрямком дослідження соціально-комунікативної проблематики державного управління. Останнім часом дана тематика досить глибоко аналізується у працях вітчизняних науковців, адже має значне прикладне значення. Особливості інформаційного забезпечення державного управління розглядали Т. Гаман [2], І. Древицька [9], Д. Терещенко [28], Ю. Уманський [23], І. Шпекторенко [25] та ін.

Інформаційне забезпечення державного управління, певним чином, є зворотнім і нерозривно пов'язаним з процесом зв'язків з громадськістю у державному управлінні. Ці напрямки комунікативної діяльності в системі державного управління є соціальними комунікаціями, що пов'язані із зовнішнім (навколишнім середовищем). Проте суттєвим напрямком соціально - комунікативної діяльності є внутрішні соціальні комунікації в системі державного управління. На відміну від зовнішніх соціальних комунікацій, даний аспект є не досить дослідженим у науковій літературі.

До того ж, соціальні комунікації органів державної влади є не лише управлінськими, тобто субординаційними. Суттєвий комунікативний потенціал мають координаційні відносини, що реалізуються між управлінськими одиницями на засадах рівноправності через перебування на одному ієрархічному рівні.

Крім того, останнім часом, наукові дискусії у галузі адміністративного права ставлять питання про існування такого виду управлінських відносин як реординаційні, для якого характерним є управлінський вплив керованого суб'єкта нижчестоящого органу щодо керуючого суб'єкта вищестоящого органу влади, який має відреагувати на такий вплив у встановленому законом порядку [6, с. 32].

Серед існуючих у вітчизняній науковій думці досліджень переважна більшість присвячена лише формалізованому усному та письмовому управлінському спілкуванню, комунікативній компетентності державних службовців тощо. Наприклад, дана проблематика опрацьована у дослідженнях Т. Гречко [4], Н. Демедишиної [5], С. Загороднюка [10], С. Хаджирадєвої [24].

Зокрема С. Загороднюк зазначає, що управлінське спілкування в системі державного управління є поняттям, що характеризує управлінські впливи по управлінській вертикалі й горизонталі шляхом збирання, обробки, аналізу інформації через підтримання зв'язку, взаємозв'язку, взаємодії й прийняття рішень під час спільної професійної діяльності з досягнення державно-управлінських цілей [10, с. 8]. Н. Демидишина до комунікативних ситуацій у державному управлінні відносить підготовку усних та письмових звітів про результати роботи; розробку проектів документів і комунікативних заходів за власною ініціативою або на вимогу керівництва; публічні виступи на нарадах, конференціях, зборах, семінарах; участь у розробці й прийнятті рішень [5, с. 182].

Таким чином, окремі акти внутрішньої соціально - комунікативної діяльності мають чітко формалізований характер і зводяться до певних письмових та мовленнєвих зразків управлінського та службового спілкування.

Водночас неінституціалізовані внутрішні соціальні комунікації в державному управлінні здебільшого перебувають поза увагою дослідників хоча мають значний соціально-комунікативний зміст, виступаючи певним «контекстом» офіційних комунікативних дій. Це пов'язано з тим, що державне управління, як будь-яке інше соціальне явище, відрізняється своєю системно-символічною природою, особливостями соціальної пам'яті суспільства, своїм знаковим, смисловим та ціннісним змістом, що реалізується в комунікативному процесі. Неформалізовані соціальні