або спеціальну, незакінчену вищу та вищу освіту. Частина дослідників вважає, що бомжами в основному стають люди, які не можуть пристосуватися до змін, що відбулися в суспільстві після розпаду СРСР; інші при розгляді причин бездомності акцентують увагу на труднощах у подоланні фінансової скрути, пошуку роботи; деякі основною частиною поповнення «армії бездомних» називають колишніх «зеків» з їх неадап- тованістю до сучасних умов життя, неможливістю знайти свою «нішу» у суспільстві після звільнення з місць позбавлення волі [2, с. 8].
Місце проживання бездомних громадян - залізничні, автобусні та аеровокзали, підвальні приміщення багатоповерхівок, міські теплокому- нікаційні мережі тощо. Погано вдягнених, у стоптаних черевиках, напівголодних, немитих людей з великими сумками (за принципом «все своє ношу з собою») можна бачити біля смітників, баків для збору сміття і звалищ у пошуках їжі та засобів для існування.
Сучасний стан економіки, викликаний спадом виробництва, зменшенням кількості робочих місць, скороченням штатів, звів шанс бездомної людини знайти постійну роботу практично до нуля. Особи без житла, без паспорту, а отже, і без прописки перебиваються випадковими заробітками, добувають засоби для існування жебракуванням, дрібними крадіжками на городах, присадибних ділянках, дачах тощо.
В соціальному вимірі бездомні знаходяться поза суспільством, практично виключені з нього. У відповідь на таке становище безпритульні починають з часом утворювати свою ієрархію. Через певну спеціалізацію на найнижчій ірархічній сходинці знаходяться «пляшечники», тобто ті, хто існує завдяки збору скляних та пластикових пляшок. Трохи вищу сходинку займають «металісти». Назва говорить сама про себе. Це категорія людей збирає або краде металобрухт та макулатуру. Наступна категорія «інваліди» - це особи з обмеженими фізичними можливостями, які збирають милостиню у людних місцях (вокзали, церкви, підземні переходи у великих містах, міський транспорт тощо). Значна кількість осіб з них, як правило, - чоловіки, одягнені у камуфляжну військову форму, так звані «афганці», що нарочито демонструють своє каліцтво. Часом деякі з них свідомо роблять себе каліками, намагаючись таким чином викликати у перехожих співчуття та жалість до себе. Певна їх частина є резервом для кримінального світу.
В процесі вивчення проблеми вдалося з'ясувати, що інколи бомжі проявляють значну активність у боротьбі «за місце під сонцем». Так, переважна частина з них має свою територію діяльності на ринку, авто- або залізничному вокзалі, біля церкви, на міському кладовищі тощо, де вони збирають милостиню, макулатуру, металобрухт, «досліджують» сміттєві баки. При посяганні на чужу територію виникають значні конфлікти з образами, навіть застосуванням фізичної сили. Мають місце факти, коли особи без визначеного місця проживання проявляють бажання впливати на певні території, де вони «розмістили власний бізнес». Наприклад, декілька груп безхатченків, приблизно двадцять чоловік, на основі усної домовленості, після тривалих «розбо- рок», поділили між собою на ділянки сміттєзвалище, що утворилося у глиняному кар'єрі цегляного заводу біля с. Мишковка, на сфери «господарської діяльності», тобто на право та можливість без перешкод збирати кольорові та чорні метали, макулатуру, дрова, гумовотехнічні вироби, відходи будівництва - цеглу, каміння тощо та продавати їх.
Цікавий психологічний фактор: бездомні в процесі пристосування до нових умов існування стають великими фантазерами. Деякі з них створюють собі імідж героїчної людини, якій доля приготувала важкі випробування, складають легенди про своє минуле. Частина з них відіграє роль воїнів-афганців, учасників бойових дій, жертв аварій на залізниці, автомобільному та морському транспорті, терористичних актів, шкідливого виробництва тощо. Інша частина безхатченків, за їх словами, жебракують з метою зібрати кошти на витратне лікування близьких людей - дітей, батьків або поїздку додому. Ні перша, ні друга причина, як правило, не відповідає дійсності.
З метою отримання правдивої інформації про минуле осіб без визначеного місця проживання члени дослідницької групи особисто спілкувалися з 15 такими особами. Було виявлено, що у кожному випадку бомжі говорили неправдиві, надумані речі про себе. Вияснилося, що принаймні половина з них могла б повернутися до своїх родин, доклавши певних зусиль до зміни свого соціального статусу та відмовившись від нинішнього аморального способу життя. Але, як не дивно, частину з них влаштовує такий спосіб існування, і вони не прагнуть його змінювати.
У процесі розробки теми вдалося також встановити, що останніми роками осіб, які не мають де жити, активно використовують власники фермерських господарств під час польових робіт у якості дешевої робочої сили, для охорони полів, врожаю, сільськогосподарського інвентарю, майна тощо, а після збору врожаю сільгоспкультур - як охоронців з правом проживання у вагончиках, куренях, землянках, що розташовані у лісосмугах. Оплатою охоронцям-бомжам є дешеве харчування та інколи горілчані напої.
Значна кількість безпритульних є носіями різних соціально небезпечних хвороб, таких як ВІЛ/СНІД, туберкульоз, педикульоз, венеричні захворювання, короста тощо. Цьому є докази. Так, у медичних закладах області за сім останніх років 10 369 безпритульних пройшли амбулаторне та 359 - стаціонарне лікування. За дослідженнями Л. Качан і О. Косенко, серед бездомних 13 % хворіють на відкриту форму туберкульозу, 32 % - страждають на шлунково-кишкові хвороби та 14 % - на шкіряні інфекції [3, с. 42]. За І півріччя 2009 року у Миколаєві із 160 обстежених безпритульних виявлено 48 хворих на туберкульоз, 23 - на педикульоз, 7 - ВІЛ-інфікованих, 13 - з іншими соціальними хворобами. Зі вказаної