Отже, найбільш важливим показником зрілості і життєздатності соціальної науки взагалі та її структурних елементів зокрема є стан її систематичної теорії, яка складається з певного виду узагальненої концептуальної схеми, практично використаної в тій чи іншій соціальній галузі, а також включає різні види і ступені логічної інтеграції складових її елементів, і способи, за допомогою яких ця система дійсно може застосовуватися в емпіричному дослідженні. А емпіричні дослідження, між іншим, як указував Т. Парсонс, «якщо вони проводяться з розмахом і уявою та мають значення для фундаментальних проблем свого часу, прямо ведуть до загальної теорії, незалежно від наявності або відсутності методологічних намірів» [10, с. 213].

Будь-яке соціально-політичне, економічне або культурне явище може бути описано як певна система соціальної дії. Так, систему завжди можна членувати на частини або менші підсистеми. Якщо це членування або аналіз продовжувати достатньо довго, то врешті-решт можна отримати те, що називається елементарною дією, тобто найменшу одиницю системи дії, котра має сенс у рамках даної конкретної системи дій.

Т. Парсонс підкреслює, що «одиниця членування розглядається як «частина» явища в тому розумінні, коли її можна уявити такою, що існує ізольовано від інших частин. При цьому методологічно несуттєво, чи можна практично здійснити таку ізоляцію» [10, с. 280].

Хоча ця елементарна дія є кінцевою одиницею, що розуміється як підсистема дії, з точки зору теорії вона не являє собою нерозкладну сутність. Одиниця, в парсонівському розумінні, виявляється складовою з елементів дій. У повному вигляді одиниця дії включає в себе певне число конкретних елементів, таких як конкретна мета, конкретні умови, конкретні засоби, одна або декілька норм, що керують вибором засобів для досягнення мети. Тому неможливо дати значущий опис дії без специфіки всіх цих чотирьох елементів.

У відношенні всіх елементів дії повинна передбачатися нормативна орієнтація, її телеологічний характер. Дія завжди повинна розумітися в контексті існування напруги між двома різними типами елементів: нормативними і ситуативними. Як процес, дія фактично є процесом зміни ситуативних елементів у напрямку відповідності нормам. Таким чином, умови повинні розглядатися на одному полюсі, цілі і нормативні правила - на іншому, а засоби і зусилля - в якості пов'язаних ланок між ними.

Крім того, в дії необхідна присутність тимчасового виміру. Дія є процесом, що відбувається в часі. Корелятом телеологічного характеру є тимчасова координата між нормативними і ненормативними елементами. Поняття цілі завжди включає відношення до майбутнього, до очікуваного стану справ, які не обов'язково настануть без втручання дійової особи (актора). У свідомості актора мета повинна виникнути одночасно з ситуацією і передувати вживанню засобів. Останнє в свою чергу повинно передувати результату. Ці відношення елементів один до одного можуть бути встановлені тільки в тимчасових термінах.

Оскільки соціальні системи врешті-решт складаються з людей, дії і системи дій різних індивідів в тій мірі, в якій вони взаємно орієнтовані між собою, складають соціальні стосунки. В тій мірі, в якій ця взаємодія систем дії індивідів є тривалою і регулярною, ці стосунки набувають певних, відносно постійних властивостей або дескриптивних аспектів. Один з них є структурним. Інший полягає у відносній перевазі, за веберівською термінологією, Gemeinschaft або Gesellschaft.

Слід мати на увазі, що необхідно спостерігати не всі дії учасників стосунків, не всі їх установки і т.д. Достатньо лише встановити для даної конкретної мети релевантний аспект цих стосунків. Для того, щоб по можливості полегшити такого роду спостереження, для кожного релевантного аспекту слід створити класифікацію типів на основі адекватних критеріїв, аби при дослідженні була можливість розташовувати спостереження в рамках концептуальної схеми. Тільки тоді, коли класифікація розроблена і перевірена, стає можливим обмежити спостереження невеликим числом ідентифіційованих фактів. Однак об'єм спостережень, необхідний для ідентифікації, не може бути заданий апріорно, а залежить від характеру фактів і стану знань спостерігача в даній галузі. Але тенденція наукового прогресу полягає в послідовному зменшенні цього об'єму. Це відбувається двояко. По-перше, деякі факти можуть бути відкинуті як не релевантні. Подруге, можна встановити взаємозв'язки між релевантними фактами, тому виявлення одних фактів дозволить зробити висновок про існування інших без спеціальних зусиль для їх спостереження.

Таким чином, найважливішою функцією такої вторинної дескриптивної схеми, як система соціальних стосунків, є функція наукової економії, зменшення об'єму спостережень і верифікацій, необхідних для винесення адекватних суджень. Друга функція - це такий спосіб опису фактів, який не дозволяв би довести розчленування одиниць до такої межі, коли зникають релевантні емерджентні властивості. У парсонівському розумінні термін «емерджентний» має значення «такий, що розуміється на загальних властивостях складних систем явищ, які емпірично визначаються в своїх приватних значеннях, і, як можна встановити за допомогою порівняльного аналізу, змінюються в своїх приватних параметрах незалежно від інших властивостей... Відмінність емерджентних властивостей від елементарних пов'язана тільки з тим, що при аналізі системи по одиницям, доведеному до певної межі, вони зникають і перестають бути такими, що спостерігаються. Існування й емпірична значущість емерджентних властивостей . є . мірою обмеженості системи. Ці властивості мають фундаментальне значення для системи дій» [10, с. 295].

Те, що схема стосунків вторинна по відношенню до дій, обґрунтовується наступними міркуваннями. Цілком можливо концептуально відокремити елементарні дії від соціального відношення, але абсолютно неможливо