Початок інтенсивній теоретичній розробці проблеми цінностей у вітчизняній літературі було покладено у середині 60-х років. З того часу інтерес до цієї проблеми постійно зростає.

Найбільш поширеним розумінням цінностей було їх тлумачення як ідеалів [16; 17]. Так І. Попова, відзначала, що під цінностями «доцільно розуміти узагальнені уявлення (ціннісні уявлення), які виступають як суспільні ідеали, стереотипи суспільної та індивідуальної свідомості, що функціонують як ідеальні критерії оцінки й орієнтації особистості та суспільства» [18]. Разом з тим, дослідниця переконливо доводила, що цінності виникають на основі потреб, але потім відокремлюються від «утилітарно корисного» і набувають самостійного характеру. Вони одержують специфічне неутилітарне значення і функціонують як засіб самоствердження і самоповаги членів суспільства. На перший план виступає не те, що безумовно необхідно, без чого не можна існувати (це завдання вирішується на рівні потреб), не те, що вигідно з точки зору матеріальних умов буття (це рівень інтересів), а те, що сприймається як належне, що відповідає уявленню про призначення людини та її гідність. «Навіть тоді, коли самі потреби-інтереси суспільно корисні і носять піднесений характер, їх усвідомлення, яке реалізується у практичних оцінках, є утилітарне у порівнянні з ціннісними уявленнями», - вказувала І. Попова [19].

Головний висновок із досліджень, які здійснювалися у цьому напрямі, полягає в тому, що потреби, інтереси і цінності взаємообумовлені, взаємно впливають одне на одного. Оскільки саме інтереси виявляються найбільш важливими силами, навколо яких відбувається формування соціальної структури суспільства, і оскільки вони лежать в основі ідеологічної та пізнавальної діяльності даного соціуму, то пронизують собою всю систему його цінностей, суспільну культуру. При цьому інтереси отримують своє завершення і функціонують вже як безпосередні спонукальні причини діяльності, її мотиви через певні форми символізації за допомогою системи соціальних цінностей.

До цього часу розроблено багато теоретичних підходів, розгорнутих концепцій, які певним чином пояснюють сутність феномену «цінність». Однак ці концепції часто суперечать одна одній. Слід виділити вузлові моменти, навколо яких зосереджені сьогодні теоретичні дискусії.

Перший вузловий момент торкається розгляду в якості цінності деякого об'єкта чи атрибута цього об'єкта, іншими словами, чи є об'єкт цінністю або чи має він якусь цінність. Розуміння цінності як атрибута було притаманне античній філософії, а також мало місце в теоретичних концепціях психологів (Г. Олпорта, К. Роджерса, С.Л. Рубінштейна, Д.М. Узнадзе та ін.). За даною інтерпретацією термін «цінність» багато в чому збігається з терміном «сенс» і «значущість» та втрачає власний неповторний зміст. У сучасній науці розуміння цінності як атрибута практично не зустрічається [20].

Другий вузловий момент поділяє точки зору, відповідно до яких цінностями вважаються оточуючі людину предмети, які мають для неї значення, або такі, що задовольняють її потреби, або ж цінностями визнаються особливі абстрактні сутності. Залежно від відповіді на дане запитання вирізняють два теоретичні напрями - натуралізм і антинатуралізм. З позицій натуралізму цінністю видається все, що сприяє ефективному розвитку людської природи, тобто біопсихологічних здібностей і задатків людини, задоволенню її потреб. Сутність антинатуралізму полягає у відриві цінностей від потреб та інтересів індивіда. З точки зору антинатуралістів «цінності - це ідеальні сутності, сфера яких знаходиться поза людським досвідом і які не залежать від людських інтересів» [21]. Натуралістичне трактування розвинуто у роботах Р. Перрі, С. Пеппера, з ними багато в чому згідні Г. Беккер, Т. Парсонс, Р. Лінтон, К. Клакхон, її дотримувались У. Томас і Ф. Знанецький.

Більшість філософських, безліч психологічних і деякі соціологічні підходи виходять з протилежної точки зору, а саме: вважають, що цінність не може бути виведена з людських потреб. Ще Платон вважав, що «благо - це те, що існує заради нього самого» [22]. Під цінністю у рамках даного підходу розглядаються найрізноманітніші явища: від соціальної норми до усвідомленого і прийнятого сенсу життя.

Типовим визначенням цінності як деякого об'єкта можна, на наш погляд, вважати визначення, яке було дане А. Ручкою. «Цінність є матеріальним або ідеальним предметом, який має певну життєву значимість для даного соціального суб'єкта, тобто здатність задовольняти його потреби та інтереси» [23]. Подібної точки зору дотримуються В. Оссовський [24], Л. Юлдашев [25] та ін. Необхідно відзначити, що у літературі є дуже поширене тлумачення даного явища, коли «під цінністю розуміється усякий предмет будь- якого інтересу, бажання, прагнення тощо» [26].

Існує група дослідників, для яких цінності - факти людської психіки: погляди, уявлення, переконання, емоції та ін. Так, на думку І. Суріної, цінності - це значущі, загальноприйняті й такі, що поділяються у суспільстві переконання відносно цілей, до яких люди повинні прагнути, і основні засоби їх досягнення [27]. Згідно з М. Лапіним, «цінності... - узагальнені уявлення людей про цілі і норми своєї поведінки, які втілюють історичний досвід і концентровано відображають сенс культури окремого етносу й усього людства» [28].

Цікавим є трактування цінностей як явищ особливої реальності. Серед маси оточуючих людину предметів цінність виділяється своєрідним онтологічним статусом. О.С. Богомолов тлумачив її як елемент суспільних відносин, опредмечених у формі соціальних інститутів [29]. Практично з ним