Фактично дана ідея Драгоманова повністю втілюється в Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні», де зазначається, що місцеве самоврядування - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України [4]. Тобто право громадян на вільне волевиявлення та створення громад є законодавчо закріпленим, питання виникають тоді, коли постає проблема дієвості місцевого самоврядування та територіальних громад.

Громада у М. Драгоманова є первинною ланкою організації суспільного життя. Стосунки між громадами мають базуватися на федеративних засадах. Федерація утворюється в результаті децентралізації управління державою, що сприяє обмеженню можливого свавілля з її боку, з громад як більш дрібних суспільних об'єднань. У своїй державно-правовій концепції він пропонував парламентську державу з засадами самоуправління, яка впливала б на соціальну та економічну сфери, надавала б ваги просвітництву і законодавству, а ті, в свою чергу, уможливили б реформаційні зрушення [7, с. 37]. Драгоманов виступає за самостійні сильні обласні органи влади, які б мали певну незалежність від центральної влади і діяли на автономних самоврядних засадах. Самоврядування має здійснюватися різними зборами, яким були б підзвітні посадові особи [4].

В сучасній українській політиці питання децентралізації поставало і постає неодноразово. Було запропоновано декілька варіантів адміністративної реформи, яка вже розпочалася і має передбачати розширення повноважень та відповідальності місцевих органів влади. Як бачимо, дана проблема не є нововведенням сьогодення, а сформульована ще в працях Драгоманова.

Драгоманов доходить висновку, що покінчити зі злиденністю і гнобленням можна тільки шляхом організації колективної праці за умови колективної власності на землю та знаряддя праці [4]. Питання власності хоча й має законодавче закріплення та вирішення, але в багатьох випадках виникає багато проблем при практичній реалізації права як на приватну власність на землю, так і на колективну.

Отже, зазначивши основні риси теорії громади Драгоманова, розглянемо її основні напрямки за сферами впливу.

Вплив громади на прийняття політичних рішень. Драгоманов часто ототожнює поняття «громада» та «товариство» з «народом», зазначаючи, що народ (велике товариство) має складатися з невеликих громад, об'єднаних на основі спільного інтересу і прагнення до колективного вирішення проблеми [4].

Дана позиція Драгоманова відображається в Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні», де зазначається, що територіальну громаду формують жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об' єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр [8]. Тобто об'єднання громадян в даному випадку має відбуватися на основі територіального показника.

Драгоманов застерігає, що територіальні громади будуть ефективними лише в тому випадку, якщо вони будуть об' єктивними, не будуть заангажованими, не матимуть зовнішнього впливу. Він говорить, що люди повинні об'єднуватися в невеликі спілки, товариства, громади, що мають бути вільними від будь-яких впливів, в іншому випадку «які-небудь громади будуть поневолені робити не те, що вони хотять, і не там, де вони сидять» [4].

Для української політики вже звичним є те, що на діяльність територіальних об' єднань здійснює значний вплив місцева влада, що більшою мірою за пропорційною виборчою системою є представником певної політичної сили, відповідно, тут і порушується право громади на вільне волевиявлення.

Формування громади, за теорією Драгоманова, має здійснюватися на основі дотримання прав людини і громадянина. Ніхто не може бути примусово залученим до тієї чи іншої громади: «Громада потрібна людям тільки для того, щоб кожному було найліпше. Значить, і громада тільки тоді буде мила кожному, коли вона не неволить нікого: бути в ній чи не бути. І громада мусить бути спілкою вільних осіб» [4]. Фактично Драгоманов наголошує на тому, що громада буде дієвою лише в тому випадку, коли люди будуть бажати реалізовувати своє право на ініціативу чи захист прав.

Продовжуючи попередню думку, зазначимо, що Драгоманов дає пораду територіальним громадам не зупинятися перед проблемами [4]. Перемогу буде здобуто лише тоді, коли громада перебуватиме в курсі політичних, економічних, соціальних подій, тобто існуватиме реально, а не номінально. Цікавим є те, що дана ідея Драго- манова є досить актуальною для сьогодення, оскільки в більшості випадків велика кількість громадян України практично позбавлена можливості впливати на рішення місцевих рад правовим шляхом, також місцеві ради часто ігнорують вимоги законодавства щодо врахування думки громади.

Драгоманов визначає специфіку відносин між громадою та владою, зазначаючи про потребу надати громадам більш широкі повноваження та можливість активно впливати на прийняття політичних рішень: «Більш налягатиме на те, щоб збільшити власне волю кожної особи в слові й праці, волю кожної людської породи, спілки, громади, щоб, скільки змога, вменшити силу державного начальства» [4].

В Україні протягом усього періоду незалежності потребує вирішення проблема законодавчого регулювання взаємовідносин між владою і громадою, оскільки відносини між громадами та владою регулюються Конституцією України [12], Законами України «Про місцеве самоврядування в Україні» [8], «Про місцеві державні адміністрації» [9], «Про органи самоорганізації населення» [10]. Щодо окремого закону про громади, то