УДК 321.01:342.5

Турчин Я.Б.

ОСНОВНІ ЕЛЕМЕНТИ МЕХАНІЗМУ

СТРИМУВАНЬ І ПРОТИВАГ У СИСТЕМІ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ У КОНСТИТУЦІЙНОМУ ПРОЕКТІ УНР ОТТО ЕЙХЕЛЬМАНА

У статті розглянуто конституційні погляди відомого українського правника, громадсько-політичного діяча, ідеолога національно-визвольних змагань кін. XIX - поч. ХХ ст. Отто Ейхельмана. Аналізується запропонований ним механізм стримувань і противаг в системі організації державної влади через розгляд його основних елементів. Підкреслюється актуальність державотворчих ідей вченого.

Ключові слова: механізм стримувань і противаг, конституційний проект, державотворення.

В статье рассмотрены конституционные взгляды известного украинского юриста, общественно-политического деятеля, идеолога национально-освободительных соревнований кон. XIX - нач. ХХ ст. Отто Эйхельмана. Анализируется предложенный им механизм сдерживания и противовесов в системе организации государственной власти через рассмотрение его основных элементов. Подчеркивается актуальность государственных идей ученого.

Ключевые слова: механизм сдерживания и противовесов, конституционный проект, создание государства.

The Constitutional views of a famous Ukrainian lawyer, a public and political figure, and an ideologist of the national-liberation emulations at the end of the XIXth century - the beginning of ХХ th century Otto Eihelmann are considered in the article. The mechanism of abstention and counterbalance in the system of organizing the state power by means of consideration of its main elements suggested by Otto Eihelmann is analyzed here. The actuality of the scientist's ideas concerning state forming is emphasized here.

Key words: the mechanism of restraint and counterbalances, the constitutional project, state creation

Запорукою стабільного функціонування державної влади є система стримувань і противаг, яка забезпечує взаємну підконтрольність різних гілок і центрів державної влади та запобігає її концентрації в одній гілці чи в руках однієї особи. Цілком очевидно, що питання розподілу влади в умовах реформування українського суспільства і розвитку державотворчих процесів відіграє особливу роль, адже це - важливий й необхідний елемент становлення демократичної, правової і соціальної Української держави. Практична реалізація ідеї стримувань і противаг пов'язана з необхідністю не тільки запобігти надмірній концентрації влади, а й забезпечити стабільність і сталість в діяльності державних інститутів, покращити їхню організацію та взаємодію, подолати можливі протистояння та конфронтації всередині державного механізму тощо.

Молода Українська держава робить перші кроки на шляху опанування і втілення системи розподілу влади, що відповідає цінностям демократично-правового суспільства. Зважаючи на незначний державницький досвід України, помітно певні неузгодженості у функціонуванні гілок влади, а подекуди й пряме протистояння між ними. Можемо констатувати, що з точки зору актуальності потребують подальшого дослідження як зарубіжні моделі системи стримувань і противаг, так і власний український досвід організації державної влади.

У контексті зазначеної проблематики особливе місце посідає постать і погляди відомого вітчизняного правника, громадсько- політичного діяча кінця XIX - першої третини XX ст., ідеолога українського національно- визвольного руху - Отто Оттовича Ейхельмана. Будучи автором багатьох ґрунтовних наукових досліджень, він зробив чималий вклад у розвиток українського конституціоналізму. Здебільшого О. Ейхельман є відомим завдяки своєму авторському проекту Конституції УНР (1921 р.), який здобув високу оцінку як серед сучасників вченого, так і нинішніх науковців. За часів радянського тоталітарного режиму науково-теоретична спадщина вченого була недоступною для дослідження. І лише з проголошенням незалежності України науковці дістали можливість аналізувати теоретичні і практичні надбання О. Ейхельмана. Здебільшого загальну інформацію про нього зустрічаємо в поодиноких довідкових виданнях. Частково погляди вченого розглядали В. Потульницький, О. Мироненко, В. Чехович, П. Стецюк, О. Мошак та інші, та ці дослідження мають фрагментарний характер. Державотворчі ідеї О. Ейхельмана є малодослідженими і потребують додаткового вивчення з огляду на їхню прикладну цінність. Метою публікації є аналіз сукупності конституційних поглядів вченого, виділення їхніх особливостей, розгляд основних елементів системи стримувань і противаг в організації гілок влади та механізму їхньої взаємодії. Особливу увагу ми звернемо на питання практичності пропозицій О. Ейхельмана для сучасного етапу державного конституційного будівництва в Україні.

Аналіз конституційного проекту значно полегшує сам автор, який дає детальну передмову до нього. Зокрема О. Ейхельман наголошує, що в основі Конституції УНР покладено принцип федералізму, «щоб усю державність по можливості найтісніше зв'язати з народом», і принцип народного суверенітету. Останній втілювався шляхом всенародного референдуму як права «безпосереднього народного голосування для вирішення не тільки питань, що стосуються змін у змісті конституції - Основного Державного Закону, - але факультативно і для вирішення питань звичайного законодавства, а також деяких питань з обсягу державного управління» [2, с. 149]. Фактично, О. Ейхельман поєднав ідею державності зі складною системою народоправства, поділивши Україну на окремі землі - держави, кожну із своїм місцевим парламентом та урядом. Під зверхністю народного суверенітету, відповідно до встановлених у правовому порядку повноважень, самостійно функціонували ще чотири гілки влади: законодавча, виконавча, судова і фінансово-контрольна. Повноваження законодавчої влади (парламенту) чітко визначають детальні постанови конституції.

Конституційність законотворчої діяльності парламенту підтверджувалась судовою владою. В основі функціонування виконавчої гілки влади закладено принцип строгої правовідповідності, а також судової відповідальності за результати її діяльності з одночасним гарантуванням органам управління самостійності і незалежності від партійних впливів і вищого керівництва. О. Ейхельман, запобігаючи зловживанню процедурою судової відповідальності вищих органів виконавчої влади, вказав на необхідність її втілення у тих формах, які «забезпечують охорону державного розуму, політичного такту та усунення од справи всякої