парламент мав повноваження: а) у системі виконавчої влади (формуванні уряду), у тому числі процедурі усунення глави держави із обійманої посади; б) у судовій гілці влади через участь у формуванні Федерально-державного суду; ініціював притягнення до відповідальності вищих державних посадовців; в) у сфері Федерально- державного контролю, затверджуючи його висновки. З метою реалізації системи стримувань і противаг О. Ейхельман передбачив і деякі форми впливу виконавчої гілки на законодавчий процес. Мова йде про законодавчу ініціативу президента і його можливість відхиляти постанови парламенту, положення про дострокове припинення роботи законодавчого органу. Щодо останнього, то «амбіції» обох палат парламенту, Установчої влади і земських парламентів обмежувались головою держави, а останнього - всенародним референдумом. Можемо констатувати, що контроль за діяльністю парламенту належав як Установчій владі, Федерально-державному голові, так і Федерально- державному судові. Особливу роль у сфері функціонування законодавчої гілки влади О. Ейхельман відводив всенародному референдуму, рішення якого було остаточним. Актуальними є погляди вченого щодо стимулювання діяльності парламентарів, а також судової відповідальності за її наслідки.
Федерально-державний голова, згідно з проектом Конституції, був вищим органом виконавчої влади як у цивільному, так і військовому управлінні Федерально-державної організації. Вибори Федерально-державного голови проводили спільним зібранням двох палат парламенту і членів Федерально-державного суду. Протягом двох місяців з дня обрання голови держави громадяни УНР мали право оскаржити його кандидатуру на референдумі. У разі негативних результатів всенародного голосування Федерально- державний голова складав із себе повноваження. В аналогічному порядку обирали і його заступників.
Голова держави наділявся широкими повноваженнями у виконавчій сфері. Міністрів призначав Федерально- державний голова з кандидатур, ухвалених об'єднаним зібранням двох палат парламенту. Рада міністрів формувалась не на парламентських, а на мішаних підставах: Федерально-державний голова подавав в об'єднане зібрання парламенту членів уряду і призначав їх на посади за умови позитивного рішення законодавчого органу. Рада міністрів із свого складу обирала голову уряду, якого затверджував Федерально-державний голова. У своїй діяльності міністри керувалися загальним напрямом урядової політики, визначеним Радою міністрів і затвердженим Федерально-державним головою. Державний керівник контролював виконання законів з боку виконавчої влади, затверджував вищих цивільних і військових урядовців, поданих відповідними установами. У разі відхилення державним головою запропонованих кандидатур відповідна установа (чи особа) подавала три наступних кандидати, з числа яких Федерально- державний голова обирав одного і призначав на відповідну посаду. За пропозицією Ради міністрів він вносив на затвердження Федерально-державному парламентові і кандидатів на дипломатичні посади. У термінових випадках за поданням Ради міністрів Федерально-державний голова призначав їх тимчасово на основі власного розпорядження. Якщо парламент у майбутньому не затверджував цих кандидатів, тоді їх відкликали із обійманих посад. Федерально-державний голова також затверджував постанови Ради міністрів про оголошення в певних місцевостях надзвичайного чи військового стану, а також стану облоги.
Федерально-державний голова був наділений правом тимчасового усунення або звільнення із складу Ради міністрів урядовців як цивільного, так і військового характеру, окрім суддів і урядовців державного контролю. Голова держави затверджував постанови Ради міністрів про надання чинності законам, виданим у перерві між сесіями парламенту. До його повноважень входило повне або часткове звільнення злочинців від покарання, встановленого судовим порядком.
Доволі детально в проекті Конституції описано процедуру порушення і проведення карних справ проти Голови держави за зловживання в службовому і приватному житті. Одночасно О. Ейхельман застерігає, що «... карне доходження проти Ф.-Д. голови на випадок довершення ним переступів, які б вони не були, повинно бути обставлено з особливою обережністю і делікатністю, щоби уникнути можливої випадковості, злісних, мстивих та безпідставних проти нього переслідувань» [1, с. 50]. Звинувачення на адресу Федерально-державного голови могли висувати кілька інституцій: одна з двох палат парламенту; Федерально-державний суд; Федерально-державний контроль або Касаційний суд УНР. За умови, що 1/3 складу однієї із зазначених установ приймала позитивне рішення щодо порушення обвинувачення проти Голови держави, справу передавали в колегію. Вона обговорювала цю справу на закритому засіданні при кворумі не менше 3/5 усіх її членів і при наявності підстав, що підтверджували б вину, ухвалювала рішення щодо порушення кримінальної справи більшістю у 2/3 голосів від свого загального складу. Далі з ініціативи колегії створювали тимчасовий комітет, до складу якого входили очільники цілого ряду відомств, як-от: обох палат парламенту, Федерально-державного суду, Федерально-державного контролю і Касаційного суду УНР. Комітет обирав із своїх членів голову, який пропонував зазначеним установам представити по три особи, що ввійдуть до складу спеціальної наради, яка мала можливість залучити до свого складу до трьох висококваліфікованих юристів і члена прокуратури Касаційного суду УНР. Утворена нарада проводила попереднє дізнання у справі обвинувачення проти Федерально-державного голови і наділялась повноваженнями судових слідчих під час проведення допитів, експериментів і обшуків.
Підсумкова доповідь наради про результати попереднього дізнання зачитувалась в об'єднаному зібранні тих установ, голови яких увійшли до її складу. За умови підтримки обвинувачення більшістю присутніх (3/4 присутніх), а також 3/4 з присутніх на зібранні правників рішення про судове провадження передавали в окремий трибунал. За таких умов Федерально-державний голова складав із себе повноваження аж до висновків новоутвореного трибуналу. У разі виправдання трибуналом обвинуваченого глава держави повертався до виконання своїх службових обов'язків. Коли ж обвинувачення винесе негативний вирок, то відновлення Федерально-державного голови на