Федерально-державний голова міг добровільно відмовитись від виконання своїх обов'язків раніше встановленого терміну. У такому разі об'єднане зібрання двох палат парламенту і Федерально-державного суду розглядало прохання про звільнення і задовольняло його за умови відсутності додаткових труднощів в державному регулюванні.

Якщо у разі незадовільного фізичного або психічного стану голова держави не міг виконувати своїх службових обов'язків, але добровільно не відмовлявся від них, то кожна палата парламенту або Федерально-державний суд розглядав питання про його звільнення із обійманої посади. Ідентичну процедуру проводили і в разі байдужого ставлення Федерально-державного голови до виконання своїх службових обов'язків, а також невідповідності напряму його службової діяльності національним інтересам держави. За умови ухвалення постанови об'єднаним зібранням парламенту і Федерально-державного суду більшістю голосів, але меншою від 4/5 загального числа членів зібрання, усунений з уряду Федерально-державний голова міг апелювати до референдуму. Якщо результати народного голосування підтверджували постанову об'єднаного зібрання, то Федерально- державний голова повинен відшкодувати матеріальні збитки Федерально-державної скарбниці, затрачені на його проведення.

Процедуру усунення Федерально-державного голови із посади О. Ейхельман намагався створити відповідно до кращих демократичних взірців того часу, чітко окреслюючи правові повноваження як обвинувачення, так і обвинуваченого. Останній на всіх етапах проведення карного розслідування мав право доступу до інформації, яку йому надавали особисто або через довірених осіб; присутності на всіх стадіях провадження справи; ознайомлення з документами і протоколами; висловлення пояснень тощо. Вимагати особистої присутності глави держави під час розгляду справи і слідчого процесу міг окремий державний трибунал, який розглядав цю справу.

Державний трибунал для суду над Федерально- державним головою формувався таким чином: по-перше, із списків всіх членів обох палат парламенту, Федерально-державного суду і Касаційного суду УНР обирали способом жеребкування 36 кандидатів; по-друге, із членів Земських парламентів аналогічним способом обирали ще по троє представників.

Обвинувачений був наділений правом вилучення з кандидатів першої групи не більше шести осіб, а з другої - не більше 1/6 частини від її загального складу. Далі склад трибуналу формували із тих осіб, що залишились. Функції прокурора в трибуналі виконував старший з голів Касаційного суду УНР. Рішення про обвинувачення ухвалювалось державним трибуналом більшістю в 2/3 голосів. Визнання пом'якшувались, вину обставин приймали абсолютною більшістю від складу трибуналу. Прийняті ним висновки надавали до розгляду об'єднаному зібранню обох палат парламенту. Зібрання було наділено правом затвердити, зменшити або зовсім звільнити засудженого від покарання, визначеного трибуналом, абсолютною більшістю голосів при кворумі 3/5 від загальної кількості його членів. Постанову об'єднаного зібрання вважали остаточною.

Важливо, що опротестовувати рішення об'єднаного зібрання могли громадяни, наділені правом участі в Федерально-державній установчій владі в кількості не менше від половини голосів, поданих на загальних виборах до Федерально- державної ради. У такому випадку постанову об'єднаного зібрання вважали не чинною і виконувався обвинувачувальний присуд трибуналу.

Ініціативу щодо порушення кримінальних справ у зв'язку зі службовими зловживаннями міністрів, віце-міністрів, директорів департаментів могли висувати обидві палати парламенту, Федерально - державний голова, Федерально-державний суд, Федерально-державний контроль і Касаційний суд, окремі земські парламенти, а також приватні особи й установи, якщо їхні права було порушено діями зазначених осіб. Для розгляду справи створювалась особлива рада з числа осіб земських парламентів, обох палат Федерально- державного парламенту, Ради міністрів, Федерально-державного суду, Федерально- державного контролю і Касаційного суду. Окрім того міністри відповідали і за службові зловживання, які не носили встановлених законом ознак злочину, але спричинили велику шкоду для державних інтересів.

Найвищим органом судової влади УНР мав бути Федерально-державний суд, членів якого обирали довічно. Половину складу Федерально- державного суду формували об'єднаним зібранням палат Федерально-державного парламенту з кандидатів, запропонованих земельними парламентами, дві шостих - з числа кандидатів, внесених самими палатами, а одну шосту призначав Федерально-державний голова. Кількість членів суду визначали законодавчим порядком залежності від обсягу його роботи. Членів Федерально- державного суду не затверджували урядом. Порядок ведення справ в Федерально-державному суді, зокрема і зміни в його діяльності встановлював сам суд.

До повноважень Федерально-державного суду входили: розв'язання суперечок щодо відповідності застосування законів; трактування норм Конституції на основі звернення палат парламенту, Федерально- державного голови, Ради міністрів, Федерально- державного контролю, а також законодавчими і вищими адміністративними і судовими установами в окремих землях; ведення справ про дисциплінарні і карні вчинки Федерально-державного голови, його заступників і членів Федерально-державного суду, а також секретарів суду за службові зловживання. Особа, засуджена за службове зловживання, протягом місячного терміну мала право апелювати до референдуму, рішення якого могло відновити засудженому його службові повноваження; розгляд справи адміністративної юстиції, що виникали в адміністративних установах, безпосередньо підлеглих Федерально- державній установчій владі; провадження справ, які покладаються на нього за узгодженістю між парламентом і Федерально-державним судом; розв'язання суперечок між землями УНР, які не були узгоджені за згодою сторін.

Контрольна влада у вигляді ревізування фінансової діяльності головним чином покладалася на Федерально-державний контроль. Участь у формуванні його колегії брали Федерально- державний парламент, Федерально-державний голова, земські парламенти, а також Федерально- державний суд і Касаційний суд.

О. Ейхельман намагався організувати основні елементи стримувань і противаг, такі як подвійність джерел формування уряду, процедуру усунення голови держави законодавчим органом, механізм розпуску парламенту,