Проте всі три моделі безпеки, які формуються за участю Москви і Пекіна, мають низку об'єднуючих рис. По-перше, це акцент на широку багатосторонню участь; по-друге, поступовість розвитку взаємодії з конфліктогенних регіональних проблем; по-третє, послідовний перехід від діалогових до більш тісних форм інтеграції в сфері безпеки за рахунок поступового розширення «території» співпадаючих інтересів; по-четверте, відкритий тип взаємодії за відмови від блокобудівництва як методу забезпечення національної безпеки в межах регіональної системи міждержавних взаємодій; по-п'яте, наголос на посилення режиму військової транспарентності і військово-політичної довіри.

Багатосторонній характер «шанхайського процесу», Наради із взаємодії і заходів довіри в Азії, Асеанівського регіонального форуму з питань безпеки забезпечується відкритим характером цих інституцій безпеки, участю в їх діяльності широкого кола держав субрегіону або АТР у цілому.

В АРФ, окрім 10 країн-учасниць АСЕАН (Бруней, В'єтнам, Камбоджа, Лаос, Індонезія, Малайзія, Мьянма, Сінгапур, Таїланд, Філіппіни), входять Росія, США, Японія, КНР, Індія, Південна і Північна Кореї, Канада, Австралія, Нова Зеландія, Камбоджа, Монголія, а також на правах колективного членства - Європейський Союз.

У червні 2001 р. до держав-фундаторів «Шанхайської п'ятірки» (Росії, Китаю, Казахстану, Киргизії і Таджикистану) приєднався Узбекистан. Зацікавленість щодо налагодження контактів, а для держав перспективи членства в ШОС на сьогодні виявляють Індія, Іран, Пакистан, Шрі- Ланка, Монголія, Японія, США, АСЕАН, ЄС, ОБСЄ тощо [4, с. 14]. Хоча перспектива вступу до складу ШОС політичних суперників Індії та Пакистану, на думку російського експерта А. Рузієва, є «більш ніж сумнівною» [5, с. 36]. Пояснюється це не лише суперечностями по лінії Індія - Пакистан, а й тим, що «Росія хоче бачити в рядах цієї організації (ШОС - авт.) Індію, з якою її пов'язують давні теплі відносини. Проте діалог з Делі не складається в Пекіна - до сьогодні не врегульоване територіальне питання, індійці виступають проти утисків буддистів у Тибеті. Китай же віддає перевагу Пакистану, з яким «дружить» проти Індії» [5, с. 36]. Директор Центру досліджень Східної Азії і Шанхайської організації співробітництва МДІМВ (У) МЗС РФ О.В. Лукін, аналізуючи перспективні напрямки розбудови ШОС у контексті оптимальної реалізації національних інтересів Росії, доходить висновку: «Російським інтересам відповідає насамперед вступ Індії. Підключення такої великої і авторитетної держави перетворило б ШОС на одну з найбільш впливових міжнародних організацій. З геополітичної точки зору такий крок був би вигідним і Пекіну, який в останній час вирішив більшість своїх проблем з Делі» [6, с. 90]. Отже, інтеграційні безпекові процес, з одного боку, забезпечують основу посилення російських позицій у регіоні, а з іншого, мають конфліктогенний потенціал щодо проблеми представництва Індії в ШОС. Хоча це створює для РФ можливість використати свої відносини як з КНР, так і з

Індією, з метою утвердження себе як єднальної ланки регіональних інтеграційних процесів.

Засновниками Наради із взаємодії і заходів довіри в Азії виступили Азербайджан, Афганістан, Єгипет, Ізраїль, Індія, Іран, Казахстан, Киргизія, Китай, Пакистан, Палестина, Росія, Таджикистан, Туреччина і Узбекистан. У вересні 1999 р. на міністерській зустрічі НВЗДА були присутні спостерігачі від США, Японії, Південної Кореї, Індонезії, Австралії, а також від міжнародних організацій - ООН і ОБСЄ.

Юридична база взаємовідносин у сфері безпеки знайшла своє відображення в Декларації принципів, що регулюють відносини між країнами-учасницями НВЗДА, а також у заявах і деклараціях, прийнятих лідерами держав ШОС під час зустрічей у Душанбе, Бішкеку, Алма-Аті і Шанхаї. Так у підписаній країнами ШОС Душанбінській декларації було висловлено суворе засудження «несанкціонованого Радою Безпеки ООН застосування в міжнародних відносинах військової сили або загрози її застосування» [7, с. 18].

У проекті Декларації Регіонального форуму АСЕАН, представленого РФ у грудні 1994 р., відзначались рівне право всіх держав регіону брати участь у створенні механізмів регіональної безпеки, необхідність утриматися від економічного тиску на окремі держави, як засобу розв'язання політичних питань [8].

Необхідність покрокових, поступальних підходів щодо вироблення багатосторонніх моделей безпеки має об' єктивні передумови. Захист і просування інтересів національної безпеки є безумовним пріоритетом і відправним пунктом практичної політики для акторів міжнародної системи. За визначенням відомого американського теоретика- міжнародника професора Кембріджського університету Р. Кеохейна, міждержавне співробітництво можливе лише у випадку, якщо політика держав сприймається партнерами як така, що сприяє реалізації їх власної політики внаслідок процесу координації [9, с. 165]. У цьому відношенні регіональний консенсус з базових компонентів національної стратегії учасників багатосторонньої системи безпеки сприяє виробленню узгодженого розуміння інтересів регіональної безпеки, єдиних для всіх «правил гри». Російський експерт О.В. Лукін, визначаючи можливості РФ щодо рівноправної участі у формуванні структури безпекових міждержавних відносин в АТР, стверджує: «Економічна і політична вага в ШОС такої могутньої держави, як Китай, достатньо велика. Проте саме тому членство в організації, всі документи, які говорять про рівноправ'я її членів, вигідно більш слабким, оскільки урівнює їх в правах з сильнішими. Аналогічним чином членство в РБ ООН урівнює політичну вагу Росії (та інших членів) в цій організації з США, що часто викликає незадоволення Вашингтона» [6, с. 85]. Отже, основним рушійним мотивом у такій системі безпеки є прагнення забезпечити власні національні інтереси і передбачуваність поведінки партнера.

Послідовному формуванню регіональної системи багатосторонньої безпеки сприяють «м'які» форми залучення держав до військово-політичного переговорного