УДК 37.035.6

Ковнір О.І.

СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ НАВЧАННЯ УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ У ВИЩІЙ ШКОЛІ УКРАЇНИ

У статті на широкому прикладному тлі показано роль української мови як державної в системі вищої школи України. Доведено, що саме українській мові як мові державотворчого етносу і державній мові Українського народу належить провідна роль у підготовці майбутньої європейського рівня національної еліти нашої держави - громадян України різних національностей.

Ключові слова: українська мова як державна, вища школа України, мовна політика у вищій школі.

В статье на широком практическом фоне показана роль украинского языка как государственного в системе высшей школы Украины. Доказано, что именно украинскому языку как языку государствообразующего этноса и государственному языку украинского народа принадлежит ведущая роль в подготовке будущей европейского уровня национальной элиты нашего государства - граждан Украины разных национальностей.

Ключевые слова: украинский язык как государственный, высшая школа Украины, языковая политика в высшей школе.

In the article on the broad applied background the role of the Ukrainian language as a state one in the system of higher school of Ukraine is shown. It is proved, that the leading role in the preparation of future European level of national elite of our state - citizens of Ukraine of different nationalities - belongs to the Ukrainian language exactly as to the language of stateforming ethnos and state language of Ukrainian people.

Key words: The Ukrainian language as a state one, higher school of Ukraine, linguistic policy in the higher school.

Постановка проблеми у загальному вигляді.

Визначення механізмів реалізації державної мовної освіти у вищій школі України - проблема достатньо нова, оскільки до цього часу органи управління освітою переймалися, як правило, розв'язанням питання забезпечення середнього показника по державі щодо кількості вищих навчальних закладів з державною мовою навчання та відсотку студентської молоді, яка проходить підготовку на основі української мови. Вивчення ж української (державної) мови у неспеціальних вишах обмежувалося коротким курсом (зазвичай 34 години) «Ділової української мови». При такому підході позитивний результат досягався за рахунок центральних і особливо західних областей України, тоді як у південному та особливо східному регіонах здобутки були досить скромними. Описана ситуація яскраво свідчить про те, що потрібні нові, дієві механізми вироблення належної практики функціонування державної (української) мови в сфері вищої освіти України. Саме тому сьогодення потребує визначення таких механізмів реалізації державної мовної освіти в системі ВНЗ, які в кінцевому підсумку дадуть можливість забезпечити насамперед загальнонаціональний, а згодом - загальнодержавний статус української мови як рідної і державної.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Останнім часом до проблеми пошуку оптимальних механізмів реалізації мовної освіти у вищій школі України зверталися М. Вашуленко, І. Лопушин- ський, Л. Мацько, М. Пентилюк, І. Хом'як та ін. Окремі аспекти мовної освіти у вишах, зокрема соціолінгвістичні, подають у своїх працях Л. Ма- сенко, В. Радчук, Л. Ставицька та ін.

Виділення невирішених раніше питань загальної проблеми. Однак їхні роботи мають, як правило, філологічне й педагогічне спрямування, практично не висвітлюють ролі держави в цій надзвичайно важливій галузі життєдіяльності українського суспільства.

Формування цілей статті. Виходячи з цього, метою нашої статті й стало визначення сучасних механізмів державного регулювання реалізації мовної освіти у вищій школі України, покликаних забезпечити належне функціонування української мови як рідної і державної.

Виклад основного матеріалу дослідження. Як відомо, система вищої освіти - одне з найважливіших знарядь державної мовної освіти. Її особливість полягає в тому, що вона здатна впливати на всі гілки української влади. Адже сьогодні на університетських лавах сидять майбутні президенти, депутати, міністри, судді, редактори, власники ЗМІ тощо. Крім того, більшість нинішніх керівників держави має дітей та онуків, спілкування з якими також є засобом опосередкованого впливу освітньої системи на політику, зокрема й на мовну. Саме тому основним питанням мовної політики у вищій школі нинішньої України є не «хто винен?» чи «що робити?», а «як робити?» і «хто має відповідати за зроблене і не зроблене?» [1].

Одним із головних показників рівня кваліфікації випускників вищого навчального закладу за європейськими нормами є рівень володіння ними державною мовою. Моніторинг стану викладання державною мовою у вищих навчальних закладах та їх структурних підрозділах (за даними керівників ВНЗ) виявив, що середній показник викладання нормативних дисциплін українською мовою у ВНЗ становить: за освітньо-кваліфікаційним рівнем молодшого спеціаліста - 89 %, бакалавра - 86 %, спеціаліста (магістра) - 88 % [2].

Разом з тим ми переконані, що реальні показники без перебільшення значно нижчі, попри запевнення з «низів», що ситуація з упровадженням української мови у вищих навчальних закладах в усіх адміністративно-територіальних одиницях держави поступово поліпшується.

Водночас аналіз інформації про мови викладання нормативних навчальних дисциплін за Міністерством освіти і науки України виявив низку проблемних питань, зокрема:

недостатній рівень професійного володіння викладачами українською мовою;

відсутність або замала кількість підручників, навчальних посібників та нормативної документації в окремих галузях виробництва державною мовою;

збереження через незрозумілі причини можливості вибору мови викладання іноземними студентами при укладанні контрактів на навчання [2].

Крім того, у зв'язку з цим, можна назвати й чинники суб'єктивного характеру. Зокрема, наявна регіоналізація навчання робить студентів заручниками нерозуміння з боку багатьох керівників вишів важливості викладання державною