В цілому ж дія фінансового механізму спрямована на реалізацію економічних інтересів учасників фінансових відносин. Вона має наступні напрямки свого прояву: за допомогою фінансових інструментів встановлюються певні пропорції розподілу доходів, які впливають на забезпеченість фінансовими ресурсами; за допомогою встановлення певних пропорцій розподілу доходів встановлюється відповідна система реалізації інтересів [16, с.14].

Узагалі регулювання визначають як підпорядкування певному правилу, як вплив на об'єкт управління з метою досягнення стану його стійкості у разі виникнення відхилень від завдань, встановлених норм і нормативів.

Фінансове забезпечення та фінансове регулювання проводиться за допомогою фінансових інструментів, які, в свою чергу, мають власні важелі впливу. Елементи фінансових інструментів поділяються на елементи первинного впливу, що діють у процесі вилучення частини доходів (податки, внески, відрахування); вторинного впливу, що діють шляхом збільшення доходів (банківські позички, бюджетні субсидії).

Дія фінансових інструментів здійснюється на основі загального підходу, характерного для всіх суб'єктів фінансових відносин (єдиний рівень оподаткування, кредитування, фінансування); селективного, диференційованого підходів.

У сучасних умовах визнається, що серед складових фінансового механізму найефективнішими є фінансові важелі, які приводяться в дію через відповідні фінансові методи. Окрім того, фінансовий механізм має відповідне правове, нормативне, інформаційне та організаційне забезпечення [2, с. 136].

В теорії фінансів система фінансових індикаторів включає: фінансові категорії; фінансові показники; фінансові коефіцієнти.

Застосовування фінансових категорій як фінансових індикаторів не є доцільним, тому що вони відображають лише наукову абстракцію реальних економічних відносин, тобто суто теоретичні поняття і не можуть використовуватись як інформаційна база. Фінансові показники підприємства характеризують кількісну сторону фінансових відносин і показують обсяги фінансових операцій, що дозволяє оцінити масштаби фінансової діяльності. Фінансові коефіцієнти - це відносні фінансові показники, які виконують оцінюючу функцію, тобто дають можливість оцінювати фінансову діяльність. Саме вони можуть виступати у ролі фінансових індикаторів, якщо при їх визначенні виконуються вимоги повноти, достовірності та своєчасності [6, с. 178].

Отже, по-перше, фінансовий механізм - це складна система, яка дозволяє управляти фінансовою діяльністю. По-друге, це механізм, який дозволяє розв'язувати практично всі проблеми, але слід враховувати, що роль фінансів у відносинах розподілу вторинна, і основне регулювання здійснюється у процесі роботи.

Таким чином, фінансовий механізм у процесі організації виборчого процесу є важливим компонентом. Це та система способів, засобів, завдяки яким держава здійснює покладені на неї завдання і функції в процесі організації та проведення виборчого процесу. Фінансовий механізм є не тільки головним, а й детермінуючим інші механізми системи організації виборчого процесу.

Контроль за фінансуванням політичних партій є одним із найскладніших напрямків електорального процесу для регулювання з боку держави, незалежно від ступеня демократичності та розви- нутості країни. Особливість регулювання політик- ного фінансування полягає у прямому зв' язку з політичною долею законодавців - тобто з їхньою здатністю досягати та втримуватися при політичній владі. Його необхідність зумовлена тим, що політична партія, за своєю суттю, - це об' єднання осіб, котре прагне досягти, утримати, реалізувати політичну владу, представляючи при цьому інтереси значної частини громадян (електорату) певної країни. Тобто основне покликання політичної партії, за її суттю - це представлення інтересів громадян у органах влади, вираження загального бачення розвитку держави у владно- політичній площині [19, с. 32].

Натомість використання у кампанії нелегальних коштів підміняє представницьку функцію партії на функцію забезпечення вузьких, приватно- особистісних інтересів, комерціалізацію владних повноважень, використання легітимної влади на користь власного бізнесу. В такому сенсі процес застосування тіньових коштів у виборах є чи не найбільшою загрозою демократії, не лише фактично, але, в подальшій перспективі, інсти- туційно впливаючи на зростання конкуренції, свободи та вільного волевиявлення суспільних прагнень громадян.

Попри всі індивідуальні особливості правового регулювання фінансування політичної діяльності партій у різних країнах, а також всі відмінності нюансів, їм притаманні спільні цілі, а саме: створення однакових умов для вільної та рівноправної політичної боротьби за владу; матеріальне забезпечення розмаїття діяльності політичних партій; сприяння ефективному виконанню ними своєї суспільної ролі, оздоровленню політичного життя.

Державне регулювання фінансування політичних партій (блоків) повинне засновуватися на такому законодавстві, яке б дозволило чітко та послідовно визначити релевантних суб'єктів виборчого закону, забезпечило нейтральне приведення його у дію та наявність ефективних санкцій.

В Україні контроль за політичними фінансами здійснюються кількома організаціями. Так, наприклад, контроль за надходженням, обліком і використанням коштів виборчих фондів здійснюється вибірково Центральною виборчою комісією, окружними виборчими комісіями та установою банку, в якій відкрито рахунок виборчого фонду відповідно до порядку, встановленого Центральною виборчою комісією разом із Національним банком України та центральним органом виконавчої влади з питань зв'язку [8].

На законодавчому рівні регуляція політичного фінансування з боку держави зводиться до жорсткого окреслення таких аспектів виборчого процесу: розміри та джерела надходження до виборчих фондів; розміри та напрями витрат партій (кандидатів); оприлюднення надходжень та витрат партій; наявність чи відсутність державного фінансування.

Фінансові надходження є досить важливим елементом політичного фінансування