Згідно з українським виборчим законодавством, воно не зобов'язує партії оприлюднювати інформацію щодо внесків до партійного фонду, що свідчить про недостатню прозорість його формування та зумовлює небезпеку надмірного впливу з боку певних осіб [7].

Щодо України, то фінансування політичних партій заборонено юридичним особам, державним та церковним організаціям, профспілкам. Виборчий фонд формується виключно за рахунок власних коштів партії (партій, що входять до виборчого блоку) та добровільних внесків фізичних осіб.

Згідно із Законом України «Про вибори народних депутатів України», обмежуються розміри добровільних внесків. Добровільний внесок до виборчого фонду, відповідно до частини другої статті 52 Закону, однієї партії (блоку) не може перевищувати чотирьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, причому власні кошти партії (блоку), які перераховуються на накопичувальний рахунок, не підлягають обмеженням за сумою і кількістю перерахувань [7].

Щодо державного фінансування в Україні - пряме цільове фінансування з боку держави відсутнє. Натомість кошти з Державного бюджету отримує Центральна виборча комісія України, яка забезпечує друк інформаційних плакатів політичних партій та кандидатів у визначеній законодавством кількості, розміщення їх програмних документів у пресі та оплату на телебаченні і радіо ефірного часу, який на рівних і безкоштовних засадах надається партіям та кандидатам для пропагування своїх програмних положень перед виборцями. Конкретний обсяг державного фінансування законом не визначається. Натомість необхідні кошти передбачаються у Державному бюджеті України на рік, у якому проводяться вибори, за пропозицією Центральної виборчої комісії України. Державне фінансування видатків визначається пропорційно до політичної підтримки, яку має партія, з урахуванням таких об'єктивних критеріїв, як кількість здобутих місць у Верховній Раді [18, с. 34].

Хоча занепокоєння потенційними негативними наслідками державного фінансування безперечно правомірне, усе ж очевидно, що державне фінансування має позитивними наслідками зменшення попиту партій і кандидатів на приватне фінансування і відтак зменшення імовірності, що вони будуть шукати чи приймати внески з відповідними обов'язками. У цьому сенсі державне фінансування допомагає зменшити потенціал справляння надмірного впливу в політичній системі.

Таким чином, аналіз законодавства щодо правового регулювання фінансування виборчої кампанії дозволяє зробити наступні висновки. Незважаючи на досить детальну регламентацію порядку фінансування виборчих кампаній як за рахунок коштів державного бюджету, так і за рахунок коштів виборчих фондів кандидатів у депутати та політичних партій (блоків), Україна ще дуже далека від забезпечення прозорості та законності цього процесу. Як це не дивно на перший погляд, але встановлення численних законодавчих обмежень, граничних строків та заборон у сфері фінансування лише сприяє порушенням та тінізації коштів, спрямованих на забезпечення проведення передвиборчих заходів.

Практика показує, що суб'єктам виборчого процесу завжди мало тих коштів, якими обмежується максимальний розмір виборчого фонду, і що джерелами фінансування кандидатів у депутати та партій (блоків) виступають різноманітні суб'єкти, у тому числі ті, яким заборонено здійснювати добровільні пожертви до виборчих фондів. З огляду на сказане, можна констатувати наступне: головне не встановити жорсткі обмеження щодо фінансування виборчих кампаній, а забезпечити його прозорість; чим більше обмежень встановлює законодавство і чим жорсткішими вони є, тим імовірніше ці обмеження будуть ігноруватися суб'єктами виборчої кампанії; основний законодавчий акцент варто робити на питаннях обліку та звітності учасників виборчих перегонів стосовно коштів, які вони отримують та витрачають [9, с. 485].

Державне управління політичним фінансуванням спрямоване на створення однакових умов для вільної та рівноправної політичної боротьби за владу; матеріальне забезпечення розмаїття діяльності політичних партій; сприяння ефективному виконанню ними своєї суспільної ролі; оздоровлення політичного життя. Чинна система законодавчого регулювання політичного фінансування в Україні забезпечує вирішення основних фінансових питань виборчої кампанії, але при цьому має низку недоліків: не зобов'язує партії оприлюднювати інформацію щодо внесків до партійного фонду, що свідчить про недостатню прозорість його формування та зумовлює небезпеку надмірного впливу з боку певних осіб; не обмежує загальні витрати партії (блоку).

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Колодій А., Олійник А. Державне будівництво і місцеве самоврядування в Україні. - 2007. - 502 с.

Бакуменко В.Д. Теоретичні та організаційні засади державного управління: Навч. посіб. / В.Д. Бакуменко, П.І. Надолішній. - К.: Міленіум, 2003. - 256 с.

Волков А.И. Финансирование избирательных кампаний как один из источников политической коррупции / А.И. Волков // Выборы в Российской Федерации. - 2002. - № 7. - С. 255-256.

Гонюкова Л. Розвиток законодавства щодо фінансування політичних партій / Л. Гонюкова // Вісн. НАДУ. - 2006. - № 2. - С. 311-320.

Державне управління: слов.-довід./ [за заг. ред. В.М. Князєва, В.Д. Бакуменка]. - К.: Вид-во УАДУ, 2002. - 228 с.

Державне управління в Україні: наукові, правові, кадрові та організаційні засади: [навч. посіб. за заг. ред. Н. Р. Нижник,

М. Олуйка]. - Львів: Вид-во Нац. ун-ту «Львів. Політехніка», 2002. - 352 с.

Закон України «Про вибори народних депутатів України», від 18.10.2001 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 51-52. - Ст. 265.

Закон України «Про політичні партії в Україні» від 05. 04. 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 23. - Ст. 118.

Кафарський В.І. Фінансування виборчої кампанії політичної партії: політико-правовий аналіз / В.І. Кафарський // Держава і право: Зб. наук.