У «Соціальній роботі» під редакцією В.І. Курбатова зайнятість населення - ступінь участі працездатного населення у суспільній праці, діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих і суспільних потреб, які не суперечать законодавству країни і, як правило, приносить заробіток [20, с. 553].

Тобто можна стверджувати, що зайнятість - діяльність громадян, яка пов'язана із задоволенням особистих та суспільних потреб, і така, що, як правило, приносить їм дохід у грошовій або іншій формі у вигляді заробітної плати, утримання додаткової допомоги та виплати натурою. Існують різні види зайнятості: вторинна, глобальна, ефективна, нелегальна, неповна, неповна вимушена, непродуктивна, нерегламентована, нестандартна, неформальна, продуктивна [8, с. 229].

Щодо поняття «безробіття» - це соціальне явище, суть якого полягає в незатребуваності й невикористаності суспільством активної працездатної частини населення [16, с. 43]. Такої ж думки і дослідники М.Ф. Головатий та М.Б. Па- насюк у термінологічному понятійному словнику [23, с. 43].

«Социологическая энциклопедия» за редакцією А.Н. Данилова розкриває це поняття як відображення неспівпадіння пропозиції робочої сили і попиту на неї на ринку праці, їх кількісну та якісну невідповідність [19, с. 27].

Інша «Соціологічна енциклопедія» розкриває сутність даного соціально-економічного явища в тому, що певна частина економічно активного населення, незважаючи на своє бажання і потенційні можливості, не може застосувати свої здібності до праці, знайти роботу [17, с. 42].

В.С. Васильченко у словнику термінів «Державне регулювання зайнятості» дає визначення безробіттю: це незайнятість певної частини економічно-активного населення внаслідок впливу об' єктивних процесів, притаманних ринковій економіці: нерівномірності розвитку продуктивних сил, циклічності розвитку економіки, суперечності характеру НТП, високих темпів модернізації виробництва тощо [8, с. 223].

Безробіття - така соціально-економічна ситуація в суспільстві, за якої частина активних працездатних громадян не може знайти роботу, яку вони здатні виконувати, що обумовлено переважанням пропозиції праці над попитом на неї. Безробітні у визначенні МОП - це особи у віці 15-70 років (як зареєстровані, так і незареєстровані в державній службі зайнятості), які одночасно задовольняють три умови: не мають роботи (прибуткового заняття), шукають роботу або намагаються організувати власну справу, готові приступити до роботи протягом наступних 2 тижнів, а також особи, що навчаються за направленнями служби зайнятості, знайшли роботу і чекають відповіді або готуються до неї приступити, але на даний момент ще не працюють [10, с. 229].

Безробітні - громадяни працездатного віку, які з незалежних від них причин не мають заробітку (або інших передбачених чинним законодавством доходів) через відсутність відповідної роботи, зареєстровані у державній службі зайнятості, шукають роботу і бажають працювати [14, с. 40].

Ст. 2 Закону України «Про зайнятість населення» визначає безробітними працездатних громадян працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи [1].

Таким чином, безробітні - це громадяни працездатного віку, які не мають роботи і заробітку, зареєстровані в органах служби зайнятості, шукають роботу і готові до неї приступити. Існує три основні види безробіття: структурне, фрикційне та циклічне.

Як вважають учені, до 40 % національного доходу одержують розвинуті країни внаслідок розвитку ефективної системи освіти [11, с. 43]. Для цього держава, роботодавці й самі наймані працівники повинні здійснювати інвестування в людський капітал. Людський капітал і є сукупністю якостей, які визначають продуктивність і можуть стати джерелом доходу для індивіда, його сім'ї, підприємства і суспільства [9, с. 52]. А саме молодь є найактивнішою, продуктивною категорією населення, якій держава, як головна рушійна сила, повинна сприяти у працевлаштуванні та професійному становленні.

Наступне поняття - Державна служба зайнятості України, котра прийшла на зміну системі бюро з працевлаштування. Її діяльність регламентується Законом України «Про зайнятість населення», прийнятим Верховною Радою України 1 березня 1991 р., з наступними змінами і доповненнями [7, с. 260]. Крім зазначеного Закону, діяльність служби зайнятості України регламентується нормативними актами Кабінету Міністрів України, Верховною Радою України, Міністерством праці та соціальної політики України, указами Президента України та локальними актами Державного центру зайнятості [26, с. 5].

Служби зайнятості почали створюватися в колишньому СРСР (зокрема, і в Україні) ще в 20-х роках. Це були біржі праці, які займалися працевлаштуванням тимчасово незайнятих громадян та сплачували грошову допомогу безробітним. Відтоді служби зайнятості було неодноразово реорганізовано, їхні функції розширювалися або звужувалися.

Сучасна державна служба зайнятості (ДСЗ) створена для реалізації державної політики зайнятості населення, професійної орієнтації, підготовки, перепідготовки, працевлаштування та соціальної підтримки тимчасово непрацюючих громадян. ЇЇ діяльність здійснюється під керівництвом Міністерства праці та соціальної політики України, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування [21, с. 126].

Науковець С.Г. Дзюба пропонує надати службі зайнятості статус самостійної позиково-фінансової некомерційної організації, повернення до вже відпрацьованої системи повної незалежності формування та використання коштів ДФСЗН від державного бюджету, використання коштів фонду тільки за прямим призначенням, встановлення контролю за витратами коштів Державного фонду, сприяння зайнятості з боку громадських організацій [5, с. 86].

Молоді громадяни, які звернулися до державної служби зайнятості в пошуках роботи, одержують безкоштовну інформацію та професійну консультацію з метою вибору виду діяльності, професії, місця роботи, а також, за необхідності, проходять професійну підготовку і перепідготовку.

Таким чином,