Потреба з' ясування внутрішнього змісту етнополітики покликала до життя новий напрям політичних і соціальних наук - етнополітологію, її завданням стали розробка теорії етнополітики, тобто специфічної сфери політичної діяльності, зосередженої навколо питання узгодження й гармонізації інтересів, здебільшого суперечливих, між «націями-державами» та етнічними меншинами, а також між самими окремими меншинами, Узгодження й гармонізація міжетнічних проблем і конфліктів стали актуальною потребою практично всіх поліетнічиих країн. Розвиток теорії етнополітики був, у першу чергу, науковим виконанням соціального замовлення, сформованого реальним ходом етнонаціональиих процесів у світі [1].

Теорія етнополітики формувалася як реакція на соціальну потребу, на ґрунті наявного наукового знання про такі історичні явища, як нація, етнос, політика у всій різноманітності їх форм і проявів.

У процесі досліджень феномена етнополітики, у яких взяли участь представники найрізноманітніших галузей суспільствознавства - історики, політологи, етнологи, соціологи, психологи, філософи і т. д., поступово сформувалася структура теорії етнополітики, тобто сукупність питань, вирішення яких дає можливість здійснити головне завдання будь-якої наукової теорії: пояснення того чи іншого явища, його внутрішніх системних зв'язків та логіки його функціонування.

Найактивніше розроблюваними в етнополітології питаннями, які складають структуру теорії етнополітнки, стали:

предмет етнополітичних досліджень;

суб' єкти та об' єкти етнополітики;

мета етнополітичної діяльності;

політичні керівники;

система етнополітичних зв'язків у суспільстві;

виникнення етноконфліктних ситуацій та шляхи

їх розв'язання.

До яких сторін етнополітики не звернувся б дослідник, в усіх випадках він буде обмежений колом питань, зумовлених взаємозв'язком між державною політикою та етнічністю.

Термін «політика» є загальновідомим і не вимагає окремого роз'яснення. Що ж до терміна «етнічність», то він притаманний переважно західній понятійній традиції до того ж є полісемантичним - використовується як для того, щоб підкреслити етнічну ідентичність групи або індивіда, а також як еквівалент етнічної одиниці (етнічної групи, народу тощо). Зрозуміло, що для державного управління важлива не етнічна ідентичність як така, а її політизація до рівня проблем і конфліктів, які потребують управлінського втручання. Конкретніше - не відносини держави з етнічними групами, що зазнають нерівноправного ставлення до себе. Тим самим логіка досліджень поступово веде до зосередження на етнічному конфлікті, який тим самим стає в центрі її предметної сфери.

Поступово сформувалися три напрями виявлення етнічного конфлікту: дослідження поодиноких випадків етнічних конфліктів, теоретичні дослідження різноманітних форм етнічних конфліктів у минулому і сучасному, порівняльні дослідження етноконфліктних ситуацій [5].

Термін «національні меншини» почав вживатися порівняно недавно і його розуміння ґрунтується на основі підходів, які пропонують вітчизняні та зарубіжні дослідники, однак виявилось, що більшість етнополітологів, аналізуючи проблему національних меншин, ще не виробили єдиних підходів та оцінок. У науковій літературі дотепер не існує чіткого і сталого тлумачення терміна «національна меншина». В політологічний літературі найбільш вичерпно висвітлені питання ролі і місця національних меншин у національній структурі країни, взаємин держави та національних меншин, питання формування, чисельності та громадської діяльності національних меншин. Однак дослідники практично оминають питання участі національних меншин у політичному житті держави, політичної мобілізації національних меншин, формування політичної еліти національних меншин, представництва національних меншин в органах влади різних рівнів.

В основу визначення поняття «національна меншина» покладений комплексний підхід, який включає всі типологічні та видові різновиди, що базуються на загальних критеріях. Зокрема, ми окреслили такі критерії, як кількісний критерій та термін проживання на території держави, критерій недомінування, наявність громадянства, наявність стійких етнічних, релігійних і мовних характеристик, почуття солідарності. В Україні, згідно з законодавством, до «національних меншин» належать групи громадян, які не є українцями за національністю, виявляють почуття національного самоусвідомлення та спільності між собою. Це свідчить про те, що більшість критеріїв, які є основними для визначення національних меншин у багатьох країнах світу (чисельність, термін проживання на території держави) не є визначальними в Україні.

Більшість дослідників схильна визнавати нетотожність понять «етнос» та «нація», хоча багато з їх ознак і важливих рис перегукуються і досить часто в процесі історичного розвитку накладаються одна на одну. Визначаючи поняття «етнос», хотілося б наголосити на домінуючій ролі культурно-історичних зв'язків у житті етнічних спільнот. Це дає можливість трактувати етнос як тип культурної спільноти, яка надає великої ваги спільному походженню та історичній долі і вирізняється з-поміж інших однією або кількома культурними особливостями: релігією, звичаями, мовою, суспільними інституціями.

Нація ж є сукупністю людей, що має власну назву, свою історичну територію, спільні міфи та історичну пам'ять, спільну масову громадську культуру, спільну економіку і єдині юридичні права та обов'язки для всіх членів. Таким чином, вже на підставі зазначених дефініцій можна помітити, що категорія нації несе в собі два компоненти - культурно-етнічний і громадсько- політичний. Вона ніби накладається на етнос, будучи разом з тим зовсім іншою системою виміру історичних процесів. Нація значною мірою є продуктом свідомої волі представників етносу до творення власної держави, це феномен передусім політичної історії [2].

Дуалізм поняття «нація» найбільш виразно виявляється у наявності двох моделей творення національних організмів - територіально- громадянської, яка була реалізована в країнах Західної Європи, і етнічної, що є типовою для більшості східноєвропейських країн.

Науково обґрунтована етнонаціональна політика є необхідною умовою процесу державотворення в усіх багатонаціональних країнах. Її ефективність залежить від того, наскільки правильно