Етнонаціональна політика тісно пов'язана з економічною, соціальною, демографічною, культурною та іншими видами політики.

Етнонаціональна політика - це цілеспрямована діяльність з регулюванням відносин між етносами, націями і етнонаціональними групами (народами), що виявляється у свідомому впливі державних і суспільних організацій на розвиток міжнаціональних та міжетнічних взаємин з метою їх нормалізації, стабілізації та гармонізації.

Об'єкт етнонаціональної політики:

нації;

етноси;

етнонаціональні групи;

міжнаціональні та міжетнічні відносини.

Суб'єкт етнонаціональної політики:

держава (її органи);

політичні партії;

громадські організації тощо.

Головна мета етнонаціональної політики - узгодження етнонаціональних стосунків, демократичне розв'язання міжнаціональних суперечностей і конфліктів.

Основні принципи етнонаціональної політики:

демократизм;

національна єдність;

взаємоповага та взаємодовіра між націями;

толерантність у стосунках різних національностей;

повага до національних традицій, звичаїв, віросповідань;

самовизначення націй тощо. Етнонаціональна політика в тій чи іншій

державі має врахувати:

географічні фактори, демографічні процеси, історичні особливості формування певної нації або народності, її національної державності;

національний склад населення;

співвідношення корінного і некорінного населення, релігійність, особливості національної психології, національні традиції, звичаї, взаємовідносини певної нації з іншими етносами [4]. Проблема етнонаціональних відносин посідає

одне з перших місць серед проблем сучасності. Під її натиском розпалося багато імперій, а наприкінці XX ст. - СРСР і Югославія. Національне питання залишається складною внутрішньою проблемою у Великобританії (Ольстер), Бельгії (фламандсько-валлонський конфлікт), Канаді (англо- канадський і франко-канадський конфлікти), у США (негритянське, мексиканське, кубинське питання) та ін. Сам факт існування понад 2000 національно-етнічних спільностей свідчить про наявність особливого типу соціальних відносин, що характеризуються як відносини національні (міжнаціональні).

Етнонаціональні відносини - відносини між суб'єктами національно-етнічного розвитку - націями, народностями, національними групами та їх державними утвореннями.

Ці відносини бувають трьох типів:

рівноправні;

відносини панування й підлеглості;

відносини, що передбачають знищення інших суб'єктів.

В етнонаціональних відносинах відображена сукупність соціальних відносин. Визначальний вплив на них справляють економічні й політичні чинники, причому політичні частіше стають ключовими, вирішальними. Це зумовлено насамперед значенням держави як важливого чинника розвитку нації.

Життя засвідчує, що етнонаціональні відносини - це міцний сплав національного й політичного.

Головними проблемами в етнонаціональних відносинах є:

проблеми рівноправності й підлеглості;

нерівності економічного й культурного розвитку;

міжнаціональної ворожнечі;

розбрату, недовіри й підозри на національному ґрунті.

Політичні аспекти етнонаціональних відносин проявляються у:

рівноправності націй;

співвідношенні національних та міжнаціональних інтересів;

національному самовизначенні, виборі оптимального національно-державного устрою народів;

підготовці та представництві національних кадрів у структурах влади;

діяльності національних рухів, партій і громадсько - політичних організацій;

діяльності міжнародних організацій з врегулювання міжнаціональних конфліктів;

взаємозв'язок між національними елітами;

вільному розвитку національних культур та мов;

формуванні політичної культури міжнаціонального спілкування, політичних традицій народів. Національна політика - науково обґрунтована

система заходів, спрямована на реалізацію національних інтересів, розв'язання суперечностей у сфері етнонаціональних відносин.

У колишньому СРСР національна політика здійснювалася без належного аналізу суперечностей, породжених розбіжністю інтересів у різних націй-етносів, без урахування матеріальних умов для їх розв'язання, що призвело до краху Радянського Союзу як федеративної держави.

Етнонаціональний конфлікт може виникнути через проблеми:

викликані відносинами національної нерівності, поділом націй на привілейовані та непривілейовані, на великодержавні та пригнічені;

породжені різним рівнем економічного і культурного розвитку націй;

породжені національною недовірою, розбратом і підозрами на національному ґрунті [3]. Оскільки національна політика насамперед

спрямована на передбачення й вирішення суперечностей у сфері етнонаціональних відносин, сучасні політологи й соціологи постійно здійснюють теоретичні дослідження (особливо в багатонаціональних державах), які дають змогу визначити (переважно на прикладі СРСР) основні сфери виникнення суперечностей і конфліктів, пов'язаних із національними проблемами:

Відносини між центральними органами та республіками (землями, штатами, кантонами).

Відносини між союзними (автономними) республіками (штатами, кантонами).

Відносини всередині союзних республік.

Проблеми національних груп у республіках (штатах), а також національностей, які не мають власних національно-державних утворень.

Проблеми розділених народів. Принципами розв'язання цих конфліктів є:

демократизм, заснований на праві націй на самовизначення та врахуванні національних інтересів;

компроміс та діалог сторін з урахуванням реальної етнонаціональної ситуації, співвідношення сил;

рівноправність всіх націй і народностей незалежно від чисельності та рівня розвитку;

непримиримість до будь-яких проявів націоналізму, шовінізму та сепаратизму;

спільність історичної долі народів, забезпечення цілісності держави.

Національні відносини в сучасному світі підпорядковані дії двох взаємозалежних тенденцій:

з одного боку, формування й розвиток націй, їх боротьба за рівноправність і самостійність, за створення держав;

з іншого - злам національних кордонів, посилення зв' язків і взаємного співробітництва, інтеграційних процесів на основі об'єктивного процесу інтернаціоналізації всіх аспектів суспільного життя [5]. Ігнорування цих тенденцій може не тільки

загострити національне питання в окремих

державах, а й спричинити непередбачувані наслідки в межах усього світового співтовариства.

Підсумовуючи можна сказати, що вірне розуміння та класифікація всіх елементів суспільно- державних відносин етнонаціонального характеру має стати одним з основоположних факторів збереження стабільності в державі.

ЛІТЕРАТУРА

Антонюк О. Державотворчий процес в етнополітичній сфері України: історична спадковість та сучасні концептуальні підходи // Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. - 2000. - № 2. - С. 254-259.

Асланов С. Роль національних меншин у політичному житті України. / Сучасна українська політика: політики і політологи про неї. - Київ; Миколаїв, 2008. - Вип. 14. - С. 370-376.

Кукарцев О.В. Міжетнічні конфлікти та їх особливості в процесі регіоналізації сучасних держав. // Наукові праці: Науково-методичний журнал. Т. 79. - Вип. 66. Політичні науки. - Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. Петра Могили, 2008. - С. 150-155.

Купчанко В.Г. Концептуальні засади інституційної трансформації державного управління у сфері етнонаціона- льних відносин // Демократичні стандарти професійного навчання та діяльності публічних службовців: теорія, практика [Текст]: матер. наук.-пр. конф. за міжнар. участю