з необхідністю гармонізації, не враховуються, а основним джерелом досягнення такої гармонії є соціальне навчання. Ідея соціального навчання, що відображається через особистісні аспекти, знаходить своє відображення під час аналізу факторів ефективної адаптації державних службовців до професійної діяльності.
Відзначимо важливість обліку науково- теоретичної класифікації в аналізі процесу адаптації державних службовців до професійної діяльності. На підставі огляду літератури в статті авторами розглянуті наявні класифікації процесу адаптації за такими критеріями: відносини суб'єкта - об'єкта: активна, пасивна адаптація (Т. Снігерьова); вплив на працівника: прогресивна, регресивна адаптація (О. Зотова, И. Кряжева); напрямок: первинна, вторинна адаптація (Т. Кухарева); вид: адаптація працівника на новій посаді, адаптація працівника до зниження в посаді (В. Воліна); механізм: добровільна й примусова адаптація (Н. Свиридов); сфера: виробнича, невиробнича адаптація (Л. Растова, Г. Слесарев); спрямованість: професійна, психофізіологічна, соціально-психологічна адаптація (А. Налчаджян, Ш. Надирашвили).
Крім того, виявлено кілька підходів до періодизації адаптації. А. Субочева виділяє три рівні й, відповідно, три періоди адаптації персоналу: дизфункціональний (перші дні й тижні в організації); стереотипний (до одного року) і функціонально-ініціативний (до трьох років). Н. Лукашевич виділяє чотири етапи адаптації персоналу, звертаючи увагу, насамперед, на глибину адаптації: навчальний, прийнятний, високий і етап лідерства. На думку В. Замкового, існує кілька періодів адаптації до професійної діяльності: навчальний (6-9 місяців), пов'язаний з ознайомленням адаптанта з новими умовами професійної діяльності; критичний (до одного року), якому властиві найбільші внутрішні особистісні й інтерактивні конфлікти, цей період характеризується переживаннями особистості, пов'язаними із труднощами адаптації; стабілізації (від одного до трьох років), коли на перший план виходить мотиваційна підсистема, тобто провадиться стійке відношення фахівця до нової посади, стають очевидними мети його діяльності. Авторами зроблений висновок, що періоди адаптації можуть і повинні визначатися із всебічним обліком як специфіки діяльності, так і конкретних соціальних характеристик суб'єктів і об'єктів адаптації [4].
Під адаптацією державного службовця до професійної діяльності автори розуміють перманентний процес взаємного пристосування, корекції інтересів, надій і вимог службовця й умов професійної діяльності на державній службі, у результаті чого відбувається розвиток і збагачення як державного, що служить, так і державної служби в цілому.
На підставі аналізу наукових джерел з проблеми адаптації у статті встановлено, що, з одного боку, ця проблема має міждисциплінарний характер і повинна розглядатися в контексті різнопланових (політичних, соціальних, економічних, психологічних) змін, з іншого - вона не може ґрунтуватися тільки на загальних універсальних принципах, а в конкретизованому виді містить ознаки спеціального й окремого. Під час дослідження процесу адаптації до професійної діяльності на державній службі України необхідно враховувати: її відмінність від інших видів праці; специфіку національного інституту державної служби; своєрідність змін, які відбуваються в державі й суспільстві; умови, напрямку, мети й завдання реформ; існуючі й перспективні умови роботи персоналу, що повинен адаптуватися до змін; складність оцінювання результативності діяльності кадрів державної служби порівняно із працівниками підприємницьких і виробничих структур; своєрідність суспільної свідомості й постійної ментальності, історичні й культурні традиції носіїв досвіду й країни.
ЛІТЕРАТУРА
Скуратівський В., Трощинський В., Чукут С. Гуманітарна політика в Україні: Навч. посіб. - К.: Изд-во УАГУ; Вид-во «Миленіум», 2002. - С. 32-33.
Чукут С. Реалізація державної культурної політики як пріоритетний напрямок розвиток гуманітарної сфери // Україна: просування в XXI століття: Наук.-метод. зб. / І.Ф. Надольний, В.А. Ребкало, Н.Р. Нижник та ін. - К.: Вид-во УАДУ, 2000. - С. 200-210.
Національний и соціально-гуманістичний потенціал національної свідомості // Державне управління в Україні: реалії и перспективи: 36. наук. раб. / Під заг. ред. В.І. Лугового, В.М. Князєва. - К.: Вид-во НАДУ, 2005. - С. 29-34.
Бех В. Гуманітарний розвиток країни: внутрішня політика держави в сучасному глобалізаційному світі // Державна політика в гуманітарній сфері (матеріали круглого столу). - Івано-Франківськ, 2001. - С. 3.