УДК 352 (091)

Євтушенко Л.Е., Іванов М.С.

ПОЛІТИКА РОСІЙСЬКОГО САМОДЕРЖАВСТВА У 80-90-Х РР. ХІХ СТ. ЩОДО ЗГОРТАННЯ ЗЕМСЬКОГО САМОВРЯДУВАННЯ

Аналізується політика самодержавства в період 80-90-х рр. ХІХ століття, яка була спрямована на обмеження земського самоврядування, посилення урядового контролю і нагляду за земствами, підпорядковуючи земства органам державної влади. Земства під тиском адміністрації поступово перетворилися на вірнопідданську самодержавству організацію, існуючу за рахунок додаткових поборів з населення. Однак, незважаючи на досить обмежені компетенції, земства продовжували позитивно впливати на економічне та культурне життя регіонів.

Ключові слова: земства, місцеве самоврядування, губернатор, контр- реформи 80-90-х рр. ХІХ ст., самодержавство, ліберальний рух, державна влада.

Анализируется политика самодержавия в 80-90-х гг. ХІХ века, которая была направлена на ограничение земского самоуправления, усиление правительственного контроля и надзора за земствами, подчиняя земства органам государственной власти. Земства под давлением администрации постепенно превратились в верноподданническую самодержавию организацию, существующую за счет дополнительных поборов с населения. Однако, несмотря на довольно ограниченные компетенции, земства продолжали положительно влиять на экономическую и культурную жизни регионов.

Ключевые слова: земства, местное самоуправление, губернатор, контрреформы 80-90-х гг. ХІХ в., самодержавие, либеральное движение, государственная власть.

The article analyzes the policy of the autocracy in the period of 80s - 90s of the19th century, which was directed toward restriction of zemstva self-government (zemstvo - elective district council in the pre-revolutionary Russian Empire), reinforcement of governmental checking and control of zemstva, subordination of zemstva to the state authorities. Under the pressure of the administration zemstva gradually changed into loyal to the autocracy organization which existed thanks to taking additional exactions from population. However, zemstva continued to positively influence economic and cultural life of the region, in spite of the rather limited competencies.

Key words: zemstva, local government, governor, reforms at the period of 80s-90s years of the 19th century, the autocracy, liberal motion, state power.

Земська реформа 1864 року стала логічним продовженням селянської реформи, тому що це була не лише адміністративно-господарська, але й політична необхідність. Це була спроба царизму здійснити організацію місцевого самоврядування в умовах адміністративної сваволі і бюрократичної регламентації діяльності місцевих структур. Земства організовувалися за територіальною ознакою. Однак створюючи місцеве самоврядування у вигляді земств, самодержавство прагнуло водночас нічим не послаблювати свою аміністративну владу на рівні губерній і повіту. Російська імперія як державне утворення продовжувала і в умовах зростання капіталістичних відносин залишатися абсолютистською монархією, яка спиралася на дворянство як основну соціальну опору. Запровадження системи нерівних виборів забезпечило значне переваження в земствах дворян-поміщиків, навіть у тих випадках, коли перемогу на виборах здобували селяни. Отже, створення земств - це компроміс між державою і регіонами [10, с. 138], тому що реформи згладжували гостроту протиріч центру і регіонів та активізували діяльність населення у вирішенні місцевих справ. Крім того, земська реформа допомагала запобігти дестабілізації політичної системи.

Однак коли влада зрозуміла, що земства стали місцем легального демократичного руху, про «реформу земського самоврядування з розширенням його прав і демократизації можна було забути» [8, с. 138]. Самодержавство почало посилювати централізацію державної влади, а для цього 12 червня 1890 р. Олександром ІІІ було затверджено нове «Положення про губернські і повітові земські установи», яке перетворило Земські установи на «ще одну «начальницьку» надбудову, яка існувала за рахунок додаткових поборів з населення» [12, с. 10] і «фактично заперечувало будь-який зв'язок з ідеєю місцевого самоврядування» [10, с. 140]. В історії ліберальною публіцистикою кінця ХІХ ст. період правління Олександра ІІІ трактується як період реакції, період «контрреформ», коли влада намагалася повернутися в дореформені часи.

Актуальність аналізу земського самоврядування в період контрреформ дозволяє не тільки зрозуміти політику самодержавства Російської імперії у 80-90-х рр. ХІХ ст. стосовно місцевого самоврядування, але і з' ясувати його роль у процесі децентралізації державної влади. Використання отриманого досвіду в сучасних умовах може бути корисним для вдосконалення системи місцевого самоврядування.

Для розуміння політики самодержавства стосовно земств у 80-90-х рр. ХІХ ст. використані праці таких вітчизняних і зарубіжних учених, як: О. Бакуменко [1], Білоконь [2], А. Ващенко [3], Веселовський [5], Л. Гильченко [6], О. Євтушенко [8-11], І. Іванов [12], Н. Каришев [13], Н. Ковнір [14], М.Н. Корф [16], О. Редькіна [18], В. Твар- довська [19] та ін.

Мета статті - показати важливість теоретик- ного осмислення історичного досвіду згортання земського самоврядування в період контрреформ. Розкрити суть протиріччя земської реформи й контрреформи, яке полягало на шляху розвитку економіки й соціальних відносин і залежало від того, щоб або надати вільний розвиток приватній ініціативі, або продовжити їх регулювання з боку адміністративного апарату.

З самого початку свого існування (з 1 січня 1864 року) земства претендували на розширення кола своїх повноважень. Так перше засідання Катеринославського губернського земського зібрання почалось із того, що деякі земці спробували переконати всіх гласних висунути вимоги про надання земським установам більших повноважень і свободи у своїх діях [4]. Земці постійно наголошували на розширенні прав земських установ і підвищенні їх значення. Наприклад, губернські земства (Херсонське, Таврійське, Полтавське) прохали «про зменшення розміру поземельного цензу», щоб дати право безносе- редньої участі на виборних з' їздах і вибору в