Схожу точку зору має А.А. Карлов, який відходить від традиційних підходів, включаючи в структуру компетенції три елементи - предмети ведення, сукупність прав і обов' язків та територіальну сферу діяльності органу. Приблизно такої ж точки зору дотримується С.А. Авакьян, вважаючи, що в поняття компетенції повинні бути включені просторові і часові межі діяльності органу [6, с. 48].

Повністю погоджуємося з науковцями Ю. Тодикою та Яворським, які визначають компетенцію державного органу як сукупність закріплених за ним Конституцією та законами України підвідомчості (предметної і територіальних) та повноважень (прав і обов'язків) Цікаве твердження висловлює П. Любченко, визначаючи компетенцію обласних державних адміністрацій як правову категорію, що охоплює предмети відання і владні повноваження. Вона має внутрішню єдність та узгодженість [9, с. 198].

В узагальненому вигляді компетенцію можна визначити як певний обсяг державної діяльності, покладений на конкретний орган, або коло питань, передбачених законодавством, іншими нормативно-правовими актами, які він має право вирішувати в процесі практичної діяльності (коло питань, що вирішуються міністерством, визначається у положенні про відповідне міністерство; відомством - у положенні про відповідне відомство). Це необхідний правовий інструмент удосконалення системи відносин органів місцевої публічної влади.

Компетенція органів місцевого управління, виходячи з наведених уявлень про двоєдину публічну владу на місцях, носить комплексний характер, її реалізація направлена на досягнення єдиної мети - ефективне управління на місцях.

Перш ніж охарактеризувати конституційні основи компетенції обласних державних адміністрацій, необхідно визначитися із загальним предметом компетенції, оскільки правильне використання цього поняття має істотне значення для регламентації і розмежування сфер діяльності органів місцевого самоврядування та місцевих органів виконавчої влади, що, у свою чергу, впливає на ефективність діяльності (і взаємодії) цих органів [8, с. 46].

У контексті проблематики щодо компетенції не можна обійти увагою поняття «повноваження». У науковій літературі під повноваженнями розуміють передусім закріплені відповідними нормами права і обов'язки, необхідні для вирішення завдань і здійснення функцій органами управління різного рівня і в певних рамках.

Своє вираження державно-владні повноваження обласних державних адміністрацій знаходять у їх компетенції. Поняття «компетенція» походить від латинського сошреіейіа від сотреіо, що в перекладі означає «взаємно прагну», «відповідаю». Її елементами є предмети відання, права і обов'язки, інші функції та повноваження [7, с. 53].

Компетенція обласних державних адміністрацій повинна відповідати основним напрямам їх діяльності, які закріплені в Конституції України, і через це носити основоположний характер, будучи правовою основою для встановлення і подальшого законодавчого закріплення предметів ведення та об'єму їх повноважень [3, с. 59].

Закон наділяє регіональні органи виконавчої влади широкими правами і повноваженнями фактично в усіх галузях і сферах сучасного життя. Так компетенцію облдержадміністрацій доцільно розподіляти на власну, делеговану та договірну [11, с. 42]. До власної компетенції нормативно- правовими актами віднесено вирішення питань загальнодержавного значення, представництво і захист інтересів держави на місцевому рівні. Зокрема, до їх предметної підвідомчості належить вирішення питань у наступних галузях: соціально- економічного розвитку, бюджету і фінансів, у міжбюджетних відносинах, управління майном, приватизації та підприємництва, екології, науки, освіти, охорони здоров' я, соціального захисту населення, забезпечення законності та правопорядку. Закон наділяє обласні державні адміністрації досить широкими повноваженнями у галузі міжнародних та зовнішньоекономічних відносин. Не останнє місце їм належить у такій специфічній сфері, як оборонна діяльність.

Другим різновидом компетенції обласних державних адміністрацій є делегована компетенція, тобто повноваження, які передані відповідними радами, а також окремі повноваження, передані їм від органів виконавчої влади вищого рівня Кабінетом Міністрів України у межах, визначених законами України [7, с. 93].

Слід відмітити, що така взаємодія органів державного управління і представницьких органів місцевого самоврядування необхідна і логічно обґрунтована, тому що: по-перше, це дозволяє найефективніше реалізовувати принцип поєднання державного і місцевого інтересів при здійсненні управління на місцях; по-друге, здійснення делегованих повноважень обласними державними адміністраціями дозволяє поліпшити якість державного управління, оскільки державні завдання вирішуються з розумінням суті проблем населення області або району і з урахуванням місцевих можливостей; і, по-третє, таке делегування дозволяє уникнути створення громіздких та численних виконавчих органів обласних і районних рад при збереженні якості здійснення повноважень, що делегуються, оскільки вони виконуються професійним апаратом.

Третім видом компетенції обласних держадміністрацій є договірна. Це компетенція, що отримується за договором, як правило, адміністративним. На сьогодні практика укладення таких договорів перебуває на стадії становлення.

Таким чином, указане коло предметів ведення обласних державних адміністрацій значно ширше, ніж те, що передбачене в Конституції. Думається, що система предметів ведення повинна відповідати конституційним напрямам діяльності обласних державних адміністрацій, з урахуванням положень діючого Закону про місцеве самоврядування.

Ця складність наочно простежується у визначенні законодавцем повноважень облдержадміністрацій, покликаних реалізувати відповідні функції. Формально Закон «Про місцеві державні адміністрації» виділяє предметну і галузеву компетенції. Предметна компетенція включає: сукупність питань, що вирішуються державним органом, та можливість виконання ним делегованих повноважень. Галузева компетенція постає сукупністю