УДК 338.43:320.332

Л.М. Пісьмаченко, проф., д-р держ. упр., Г.Є. Павлова, доц., канд. екон. наук, С.В. Юрченко, асп.

Дніпропетровський державний аграрний університет

Інвестиції у галузі сільського господарства як шлях до демократичного економічного зростання

Досліджено, що інвестиції в сільськогосподарську науку і техніку можуть призвести до розвитку демократичного суспільства і економічного зростання - ключових елементів середовища, сприятливого для інновацій. Запропоновано створювати культуру досліджень, що базуються в університетах, з метою повної інтеграції та взаємо підсилення науки та освіти, а також систему конкурсного фінансування університетської науки, що передбачала б підтримку як фундаментальної, так і прикладної сільськогосподарської науки.

інвестиції, економічне зростання, інновації, сільськогосподарська техніка

Вступ. Активний сільськогосподарський сектор, що включає як продовольство, так і технічні культури, є наріжним каменем для економічного зростання та суспільної стабільності. Інвестиції у виробництво продовольства та технічних культур мають підґрунтям сильну науково-дослідну базу. Результатом наукомістких удосконалень у сільському господарстві стає не тільки продовольча безпека, а й поліпшення якості навколишнього середовища та економічного розвитку. Дослідженнями які були виконані на замовлення Комітету з організації та політики сільськогосподарської науки, показали, що середньорічна мінімальна норма прибутковості державних інвестицій США в сільськогосподарські дослідження за останні роки перевищила 55%. Досвід американської системи ясно демонструє, що капіталовкладення в сільськогосподарську науку і техніку є розумною та необхідною складовою національної системи інвестицій.

Матеріал і методика дослідження. Для розуміння можливостей України в цьому секторі є сенс згадати три ключові події в історії сільськогосподарської науки та освіти США. Перша з них - створення сільськогосподарських шкіл та їхня еволюція до повномасштабних університетів. Друга - фінансування наукових досліджень у галузі сільського господарства, що призвело до неперервного значного прогресу у виробництві продовольства та технічних культур, створення нових видів продукції, забезпечення здоров'я та добробуту нових поколінь споживачів. Нарешті, поєднання сільськогосподарської науки з освітою було критично важливою компонентою успіху американської системи. Важливою є не тільки стаціонарна вища освіта нових поколінь студентів, а й неформальні типи освіти через кооперативну систему, що перетворюють фундаментальні дослідження університетських учених на практичні продукти та програми для розв'язання конкретних проблем.

Метою написання даної статті є дослідження щодо інвестицій в сільськогосподарську науку і техніку, які можуть призвести до розвитку демократичного суспільства і економічного зростання - ключових елементів середовища, сприятливого для інновацій.

Результати дослідження. Україну колись називали "житницею Європи". Це велика країна з колосальними сільськогосподарськими ресурсами, в тому числі сприятливим кліматом, адекватним рівнем опадів і багатими землями. З колишніх радянських республік Україна поступається тільки Росії за кількістю населення та обсягами промислового і сільськогосподарського виробництва. Лише на 2,7% території колишнього Радянського Союзу українські фермери виробляли понад 20% усієї сільськогосподарської продукції. Однак сільськогосподарські досягнення України відбувались у рамках високоцентралізованої радянської системи, за якою усі вказівки та ресурси надходили з центру. Працівники сільського господарства мали вузьку спеціалізацію і не могли ні здійснювати весь комплекс діяльності, пов'язаної з сільськогосподарським виробництвом, а ні ефективно працювати з ринками матеріалів та продукції [1].

Після розпаду Радянського Союзу нові незалежні держави боролись за розбудову власних економічних систем. У другій половині 90-х років Україна переживала важкий період: нестача кредитів, інфляція, застій промисловості, відсутність чіткої ринкової політики мали значний негативний вплив на сільськогосподарське виробництво. Перехідний період був нелегким, але в останні роки досягнуто помітного прогресу.

З початку 90-х років в Україні проводиться земельна реформа, а в 2002 році, у партнерстві зі США, розпочато програму приватизації землі. Однак процес приватизації йде складно. Хоча є просування щодо розпаювання землі та видачі земельних сертифікатів, процес створення земельного ринку зупинено. Більше того, хоча Україна отримує допомогу в цій роботі, спостерігачі відзначають, що основна частина підтримки донорами "ринкового перетворення" українського сільськогосподарського сектору йде у двох напрямках: розпаювання земель серед працівників (із обмеженими змінами у внутрішній організації господарств) і приватизація ринків матеріалів та продукції (із субсидуванням участі великих транснаціональних компаній). Чого не вистачає, то це організацій та мережі підтримки малих і великих фермерських господарств. Система вільного ринку не може ефективно працювати без відкритого та вільного потоку інформації, вміння застосовувати її, та життєздатних громадських та економічних організацій, що це підтримують. Цей недолік пов'язаний із сучасним станом науково- сільськогосподарської інфраструктури України. До структури сільськогосподарської освіти і науки, в якій значною мірою домінує Українська академія аграрних наук (УААН) з її 56 науково-дослідними інститутами, належать також 22 аграрних університети та академії, а також 113 сільськогосподарських технікумів та професійних училищ. Переважна частина фінансування сільськогосподарської науки припадає на УААН з її 5000 дослідників. Тільки 14 із науково-дослідних інститутів УААН мають спільне розташування з аграрними університетами, що могло б стати основою для нового підходу до поєднання наукової та освітньої роботи в Україні [3].

Тут варто знову послатись на американську систему університетів, створених за рахунок земельних грантів (УЗГ), як на можливу модель науково-технічного розвитку в інтересах виробництва продовольства та технічних культур. По всьому світі викладачі університетів готуються як науковці, через дисертаційну систему. На цьому базується культура університетів, де ролі дослідника і викладача поєднані. Більше того, як було визнано в ХІХ сторіччі, коли концепція УЗГ стосувалась одночасно виховання нових поколінь науковців і споживачів та підтримку