Ґрунтуючись на вищевикладеному й не претендуючи на закінченість дослідження, можна взяти за основу наступне визначення регіону. Регіон - це територія в адміністративних межах адміністративно-теориторіальної одиниці, що характеризується цілісністю й сталістю своїх меж, комплексним використанням всіх видів наявних ресурсів, наявністю галузевої спеціалізації підприємств і організацій, структур для здійснення управлінської діяльності в масштабах усього регіону.

Існує типізація регіонів України за рівнем соціально-економічного розвитку. Так, учені Національної Академії Наук України і фахівці у сфері регіональної економіки виділяють три групи регіонів з якісно різними характеристиками стану економіки й соціальної сфери: розвинені регіони з досить високим рівнем виробництва й життя людей; регіони із середнім економічним потенціалом; проблемні регіони з низьким рівнем соціально-економічного розвитку. В останній групі виділяються депресивні й відсталі регіони. Одним з основних ознак визначення регіону є цілісність. Вона означає раціональне використання природно-ресурсного потенціалу регіону, пропорційне поєднання різних галузей, формування стійких внутрірегіональних і міжрегіональних виробничих і технологічних зв'язків, наявність особливого співтовариства людей з певними традиціями й способом життя [5, С.83].

Комплексність регіону як економічної системи досягається за допомогою збалансованого й пропорційного розвитку його продуктивних сил. Вона характеризується наявністю такого взаємозв'язку між елементами господарства, що забезпечує ефективне виконання основної національно-господарської функції - забезпечення раціонального розміщення й виробничої спеціалізації регіону, нівелювання внутрішньорегіональних диспропорцій і збереження здатності регіону здійснювати в своїх межах розширене відтворення в умовах обмеженості ресурсів. Показниками комплексності регіонального господарства можуть бути: частка продукції регіонального виробництва, яка споживається в самому регіоні; частка продукції міжгалузевого застосування; рівень використання регіональних ресурсів.

Комплексність і цілісність є передумовами відносного виокремлення регіонів у рамках національного господарства. Вони проявляються в тому, що частина відтворювальних зв'язків обмежується даною територією й на цій основі формується їх відносна самостійність.

Для визначення регіонального розміщення й спеціалізації, на думку провідних дослідників, найбільш істотними показниками виявляються:

- індекс рівня спеціалізації регіону за галузями (відношення питомої ваги регіону з виробництва продукції даної галузі до частки регіону в країні у всій промисловості й сільському господарстві);

- індекс ефективності спеціалізації (відношення обсягу виробництва на одиницю витрат у регіоні до такого ж показника по Україні в цілому);

- загальний індекс спеціалізації (добуток попередніх індексів.

Важливою ознакою регіону є керованість, безпосередньо пов'язана з адміністративно-територіальним поділом країни. Керованості деякою мірою сприяє цілісність регіону, оскільки адміністративно-територіальні органи повинні забезпечувати координацію (керування) всіх елементів суспільного господарства: матеріального виробництва, природно-ресурсних потенціалів, інфраструктури, трудового потенціалу. Крім того, повинно враховуватися різномаїття зв'язків - торговельних, фінансових, соціальних, екологічних, виробничих, які володіють певною просторовою й часовою стабільністю.

Економічна самостійність регіону виражає ступінь забезпеченості його економічними (у першу чергу фінансовими) ресурсами для самостійного, зацікавленого й відповідального вирішення соціально-економічних питань, які входять у компетенцію регіонального рівня господарювання.

Виділимо ще кілька понять, які часто фігурують в економічній літературі, присвяченої регіональним проблемам. Безпосередньо з регіоном пов'язане поняття «територіальної організації суспільства». У широкому змісті слова воно охоплює всі питання, що стосуються територіального поділу праці, розміщення продуктивних сил, регіональних відмінностей у виробничих відносинах, розселення людей, взаємозв'язку з навколишнім середовищем, регіональної соціально-економічної політики, визначення місця регіону в міжнародному й загальнодержавному поділі праці.

Під промисловою зоною прийнято розуміти групу підприємств і організацій різних галузей, зосереджених в одному місці, побудованих, як правило, за єдиним проеком, що мають спільні обслуговуючі й допоміжні об'єкти й спорудження.

Агломерація - територіально-господарське об'єднання, що виникає на базі великого міста (декількох міст) і створює значну зону урбанізації; відрізняється високим ступенем територіальної концентрації промисловості, інфраструктури й щільності населення; впливає на економіку й соціальне життя навколишньої території; показує високий ступінь комплексності господарства й територіальну інтеграцію населення.

Територіально-виробничий комплекс (TBK) - значна територія, де розташована група взаємозалежних підприємств і організацій, що формують єдиний технологічний ланцюг, комплексно використовують природні ресурси і отримують додатковий ефект за рахунок скорочення транспортних витрат.

Міжгалузевий територіальний комплекс - інтегровані на території галузі виробництва, що входять одночасно в загальногодуржавну систему міжгалузевих утворень і мають єдину програму розвитку.

Економічний район - цілісна територіальна частина національного господарства країни зі своєю спеціалізацією й внутрішніми економічними зв'язками, основна ланка в системі зкономічного районування країни. За своїм внутрішнім змістом термін відповідає гнучкому поняттю «регіон».

Природно-економічні зони (промислова зона) - групи районів, що виокремлені за рядом ознак, (територіальній, природно-сировинній, географічній й т.д.).

Таким чином, розглядаючи регіональні об'єкти господарювання й управління, а також соціально-економічні процеси, що відбуваються в регіонах, з'являється

можливість удосконалювання системи управління, регулювання регіональних пропорцій, управління факторами конкурентоспроможності регіонів.

Список літератури

1. Гранберг А. Г. Оптимизация территориальных пропорций народного хазяйства / А. Г. Гранберг. - М: «Экономика», 1973. - 248 с.

2. Маниліч М. І. Трансформація регіонального економічного механізму: Монографія / М. І. Маниліч - Чернівці: Книги - XXI, 2004. - 164 с.

3. Політика регіонального розвитку в Україні: особливості та пріоритети. Аналітична доповідь. За ред. 3. Варналія. - К., 2005. - 62 с.

4. Регіональна політика України / Український незалежний центр політичних досліджень: За заг. ред. Ю. Тищенко. - К., 2006. - 332 с.

5. Романюк С.А. Політика регіонального розвитку в Україні: сучасний стан і нові можливості: Регіональні дослідження: Монографія.