УДК 330.101

Б.Г. Ревчун, доц., канд. екон. наук

Кіровоградський національний технічний університет

Роль і функції держави в розбудові сучасного креативного суспільства

У статті розглядається питання переосмислення ролі та функцій держави у світлі вимог сучасного етапу розвитку суспільства, сутність якого полягає у зростанні креативності як головної мети людської життєдіяльності та водночас засобу досягнення даної мети. Обгрунтовується доцільність розширення об'єкту застосування визначення «креативна» з уже існуючого словосполучення «креативна економіка» до нового терміну «креативне суспільство» як найбільш адекватного для сучасної стадії розвитку людства креативна економіка; креативний клас; креатині міста; креативне суспільство; стадії економічного зростання; піраміда ієрархії людських потреб; квазісуспільні блага; вигоди/витрати переливу; екстерналії; волатильність; нова парадигма споживацької поведінки; проблеми і виклики глобалізованого світу; дихотомія «економічний розвиток - креативність»

Постановка проблеми та її актуальність. З часів виникнення політекономії як науки питання про роль та функції держави в сфері господарського життя суспільства проведено чимало досліджень під різними кутами зору та з різними цілями. Ці дослідження актуальні й на сучасному етапі еволюції суспільства, особливо під час загострень перебігу циклічного розвитку ринкових економік. Постановка даної теми в контексті зміни цільової парадигми - побудови креативного суспільства - представляється магістральним шляхом якщо не розв'язання, то суттєвого пом'якшення споконвічної проблеми «потреби - ресурси».

Метою статті є обґрунтування необхідності переосмислення державою своєї ролі і функцій задля розбудови креативного суспільства як єдино прийнятної альтернативи з усіх можливих сьогодні напрямків подальшого сталого перспективного розвитку людської цивілізації в умовах новітніх глобальних проблем і викликів сучасного світу.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Відомо, що в галузі економічної історії наразі накопичено чимало підходів до визначення періодизації господарського розвитку суспільства. На комуністичних, і частково посткомуністичних , теренах довгий час панував марксистсько-ленінський формаційний підхід. Усі інші жорстко критикувалися як ненаукові й буржуазно-апологетичні. Зміст і мета дослідження зумовлюють необхідність згадати про деякі з них.. Так, представники Старої історичної школи взагалі вважали відкриття законів, які визначають стадії економічного зростання і розвитку, головною задачею економічної теорії [1, С.272].

Фрідріх Ліст, наприклад, заявляв, що економіки помірного кліматичного поясу проходять крізь п'ять стадій: дикості, пастушачу, землеробську, хліборобсько- мануфактурну, мануфактурно -хліборобсько-комерційну [1, С.272].

За думкою Бруно Гільдебранда, ключ для розуміння стадій економічного зростання треба шукати в умовах обміну, і тому він поділяє історію господарства на три стадії, в основі яких такі чинники, як бартер, гроші і кредит [1, С.272].

Американський економіст і соціолог В. Ростоу, успадкувавши, до певної міри, методологію Старої історичної школи, висуває в 1960 році теорію «стадій економічного зростання». В. Ростоу визначає п'ять стадій економічного зростання: (1) «традиційне суспільство» (аграрна економіка з примітивною технологією), (2) «перехідне суспільство» (поява машинного виробництва і банків), (3) стадія «зрушення», або «зльоту» (швидкий розвиток економіки й високі темпи економічного зростання на базі машинного виробництва), (4) стадія «руху до зрілості» (темпи економічного зростання перевищують темпи зростання кількості населення, що забезпечує стале зростання добробуту людей), (5) «суспільство високого масового споживання», або «індустріальне суспільство» (найвищий рівень добробуту і споживання) [2].

Про виникнення і розвиток «індустріального» та «нового індустріального суспільства» в 50-60 роки ХХ століття стверджує також співвітчизник Ростоу економіст Дж.-К. Гелбрейт. Підґрунтям цього процесу виголошується нова домінуюча й структуроутворююча роль великої корпорації. Подальшим розвитком концепції В. Ростоу можна також вважати теорію «постіндустріального», або «інформаційного суспільства».

У вищезгаданих та деяких інших подібних сучасних теоріях в якості основної причини виникнення та подальшого розвитку новітньої стадії соціального устрою виступають такі фактори, як «велика корпорація» (Дж.-К. Гелбрейт), перевага обсягу сектору послуг над виробничою сферою (Д. Белл), перерозподіл і дифузія прав власності акціонерів (Г. Мінз), революція в управлінні капітальними активами (А. Берлі), перетворення держави на надкласовий орган забезпечення загального добробуту й економічної гармонії (П. Самуельсон), конвергенції ринкового й централізовано- планованого господарств в єдину соціально-економічну систему (Я. Тінберген, Р. Арон, А. Бергсон та інші) тощо.

Виклад основного матеріалу. Треба зауважити, що у вищезазначених та інших аналогічних теоріях є багато конкретних раціональних ідей, з якими варто погодитись (хоча деякі з них, узяті як певна концептуальна цілісність, спростовуються часом, новітніми рисами ділових циклів кінця ХХ -го - початку ХХІ-го століть). Разом з тим цим теоріям, на нашу думку, бракує єдино вірного, всеохоплюючого визначення, яке б передавало базову сутність сучасної стадії розвитку та подальшого сталого прогресу світової цивілізації.

Нам представляється, що сьогодні і в осяжній перспективі є всі підстави детермінувати таку цивілізаційну стадію як креативне суспільство.

Відносно нещодавно в науковій літературі вже з'явився термін "креативна економіка». Так як у вітчизняних наукових працях, наскільки нам відомо, цей феномен ще не досліджувався, прийдеться скористатися відповідними іноземними джерелами. В них, зокрема, зазначається, що існує суттєвий взаємозв'язок між культурно- мистецькою активністю й створенням додаткового обсягу вартостей як в економіках окремих країн, так і світу в цілому. Вчені дійшли висновку, що культурно-мистецька творчість (якщо перекласти слово «креативність» рідною мовою) «сприяє підприємництву, спонукає до інновацій, підвищує продуктивність й активізує економічне зростання. Протягом 2000-2005 рр. обсяг креативної діяльності в світі зріс на 8,7 відсотків і забезпечив додаткове зростання світового експорту на 424, 4 мільярдів доларів» [3].

Креативну економіку США, наприклад, репрезентує великий спектр таких