До думки про необхідність визначення креативної економіки дійшов американський учений Ричард Флоріда в процесі дослідження «креативного класу». За нової ери глобалізованої економіки, в якій культура й креативність часто є взаємопов'язаними, Флоріда визначає креативний клас як нове покоління креативних професіоналів, які додають до економічного зростання засобами «творення, продукування й розподілу товарів та послуг, які потребують застосування креативності й інтелектуального капіталу»[3]. Креативний клас у Флоріди має широке трактування й вбирає в себе багато різних професій - художників, дизайнерів та представників творчих ремесел, які застосовують свої креативність, знання й навички для створення нових ідей, нових технологій, нового креативного контенту, що сприяє більш динамічному розвитку економіки, культурно-просвітницької інфраструктури, покращенню якості людського капіталу. Все це особливо проявляється у великих культурних центрах, яким Флорида дає визначення «креативні міста». Спираючись на зібраний фактологічний матеріал, зокрема по такому мегаполісу, як Нью-Йорк, Флоріда доходить висновку про значний каталізаційний вплив художньо-креативного середовища на зростання економічних показників цього міста. Наприклад, тільки за рахунок туристів, що відвідали Нью-Йорк у 2005 році переважно заради отримання задоволення від мистецько-художніх цінностей цього мегаполісу, доходи в місті зросли додатково на 5,4 млрд. доларів (без урахування доходів периферійних до цих установ бізнесів - готелів, ресторанів і фірм роздрібної торгівлі, які обслуговують культурно- мистецькі заклади) [ 5].

Віддаючи належне засновникам поняття «креативна економіка» і не заперечуючи їх пріоритет у винаході даного терміну та його контенту, вважаємо, разом з тим, що сфера його застосування є явно замалою, такою, що адекватно не відповідає категоріальному потенціалу цього вдалого словосполучення. Креативність, у тій чи іншій мірі, завжди була притаманною практично кожній сфері економічної діяльності людини. Винахід колеса, важеля, плавки металу, нових засобів та методів виробництва потребували неабиякої креативності. Зростання її потенціалу та ролі в господарському житті йшло по експоненті по мірі долучення до освіти, винахідницької діяльності й наукових досліджень все більшої частки населення, покращення якості освіти й сукупного масиву знань, кумулятивного ефекту зростання обсягів та якісних параметрів усіх різновидів інструментарію когнітивної діяльності людей. Тому, на нашу думку, можна з повною впевненістю стверджувати, що на даному етапі розвитку людства креативність є ключовим фактором практично кожного виду економічної діяльності людини, запорукою більш повного розв'язання головної економічної проблеми (дисбалансу між необмеженими потребами й обмеженими/рідкісними ресурсами), запобігання глобальним екологічним, техногенним та іншим загрозам і викликам новітньої історії.

Більш того, цей термін (креативна) заслуговує на більш масштабне застосування - на таке сполучення, як креативне суспільство, у сенсі сучасної, найбільш прогресивної стадії розвитку людської цивілізації.

Світова фінансово-економічна криза, що розпочалася в середині 2008 року, змусила усіх нас замислитися над цілями подальшого розвитку людства, шляхами та засобами їх досягнення. У 1976 році в новій редакції «Стадій економічного зростання» В. Ростоу до раніше визначених ним п'яти стадій додає шосту - стадію «пошуку нової якості життя» в постіндустріальному суспільстві. Інший дослідник, А. Маслоу, перегукуючись, до певної міри, з К. Марксом, свою піраміду ієрархії людських потреб увінчує сегментом «Духовні потреби». Однією з головних духовних потреб людини Маслоу вважає креативність (творчість). Коментуючи своє ранжування людських потреб, Маслоу, зокрема, пише: «Людина - це піраміда потреб з біологічними в основі і

духовними на вершині. Причетність до вищих, духовних цінностей дивним чином возвеличує і тіло, і всі його потреби. Якщо спрямувати людину до усвідомлення всіх своїх потреб, до актуалізації їх...то дуже скоро ми зможемо спостерігати розквіт цивілізації нового типу. Людина стане більш відповідальною за свою долю, буде керуватися цінностями розуму, перестане бути байдужою до оточуючого її світу. що означатиме її наближення до суспільства, побудованого на духовних цінностях» [6, С.206-207].

Останні слова наведеної цитати видаються занадто оптимістичними, але це не означає, що держава, маючи у своєму розпорядженні великий арсенал різноманітних засобів, не повинна намагатися, з одного боку, забезпечувати якнайповніше вивільнення великого потенціалу реалізації творчих засад у використанні людських ресурсів - праці й підприємницьких здібностей - у кожному секторі, галузі економіки, на кожній фірмі, а з іншого, - сприяти зміні балансу в ієрархії соціально-економічних потреб населення на користь духовних і соціальних за рахунок тих, які перетворюють гомо сапієнс на «ненажерливу людську тварину», невгамовного споживача з престижними, надуманими чи шкідливими потребами. Дисбаланс між потребами й продуктивними ресурсами приречений на зростання, якщо людство буде шукати розв'язання цієї головної економічної проблеми лише на боці збільшення виробничих можливостей суспільства, і тут не допоможуть ні індустріальні, ні постіндустріальні, ні технотроні, ні інформаційні моделі й технології, ні новітні форми менеджменту, логістики чи інституціональні новоутворення. Чому? Тому що всі вони є вмонтованими у переважно споживацьку модель, у якій левову частку потреб складають фізіологічні, екзистенційні та ті вторинні (набуті) потреби, які чимраз підвищують