До інструментів забезпечення контролю за використанням землі відносяться моніторинг земель, експертиза землевпорядної та вишукувальної документації, екологічний маркетинг землекористування, екологічний аудит.

Метою земельного моніторингу є прогноз змін у землекористуванні, які очікуються від господарської діяльності та наслідків, що можуть виникнути при цьому [3, с. 313].

У механізмі управління землекористуванням важлива роль відводиться державній землевпорядній та вишукувальній експертизі, завданням якої є перевірка відповідності проектної документації вимогам чинного законодавства, підвищення якості проектної документації, впровадження передових методів проектування на основі досягнень науково-технічного прогресу, підготовка об'єктивних та обгрунтованих висновків державної землевпорядної та вишукувальної експертизи. Правові, організаційні і фінансові основи здійснення державної експертизи землевпорядної та вишукувальної документації та порядок її проведення визначаються Законом України «Про державну експертизу землевпорядної документації» від 17 червня 2004 року № 1808-1У, Земельним кодексом України та іншими законодавчими актами та нормативними документами [3, с. 85].

У контексті заходів підвищення конкурентоспроможності землекористувань важливе місце належить екологічному маркетингу, який, за словами О. Садченко, С. Харічкова [14, с. 150], представляє «... не тільки забезпечення максимального зростання споживання, розширення споживчого вибору, задоволення споживача і максимального зростання якості життя, а також - підтримку стійкого, збалансованого розвитку територій, збереження високої якості навколишнього природного середовища».

Серед інструментів забезпечення контролю за використанням землі, екологічний аудит відіграє не останню роль, тому що дозволяє визначити здатність певної технологічної системи виробляти екологічно чисту продукцію, визначати ступінь привабливості виробництва і території для інвестицій. У сферу повноважень екологічного аудиту входить також оцінка управління оточуючим середовищем і природокористуванням [11, с. 107].

Зосереджуючись на фіскальній групі інструментів, зміст яких приведено на рис. 1 відзначимо, насамперед, важливість такого інструменту як плата за землю, яка відповідно до Законів України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про плату за землю» запроваджується з метою формування джерел коштів для фінансування заходів щодо раціонального землекористування і охорони земель, підвищення родючості ґрунтів, ведення державного земельного кадастру, здійснення землеустрою та моніторингу земель, розвитку інфраструктури населених пунктів. При цьому, розмір плати за землю залежить від величини грошової оцінки земель, яка визначається на основі рентного доходу, що утворюється при виробництві зернових культур і визначається за даними економічної оцінки, проведеної ще у 1988 році. Проте у зв'язку із зміною економічної системи орієнтованої на формування ринкових відносин існуюча грошова оцінка землі починає втрачати своє функціональне призначення, а тому вимагає вдосконалення. При цьому, грошова оцінка землі має визначатися не за результатами економічної діяльності суб' єктів господарювання, а за балами бонітету ґрунту.

У цьому зв'язку, на нашу думку, розмір плати за землю має переглядатись через кожних 4-5 років, з метою адекватного реагування на макрооточення і внутрішнє середовище агроформувань, бути гнучкою, мотивуючи суб'єктів господарювання до підвищення еколого-економічної ефективності управління землекористуванням.

Стосовно орендної плати за землю, власне, є всі підстави вважати її важливим економічним інструментом управління землекористуванням, оскільки оренда землі дозволяє використовувати «чужі» земельні ділянки, не витрачаючи значних сум коштів на їх придбання.

Окремої уваги заслуговують податкові пільги, які поширюються у випадках сільськогосподарського освоєння територій або для компенсації суб'єктам господарювання витрат на заходи з метою підвищення якісних параметрів ґрунтового покриву.

Звернемо увагу, що одним із дієвих інструментів управління землекористуванням є довгострокове пільгове кредитування. Ця умова є визначальною для організації господарської діяльності на землі, оскільки специфіка аграрного бізнесу відрізняється довгим циклом виробництва, у зв'язку з чим, кредит може бути повернений кредитору лише після збору врожаїв, тобто через 1-2 роки.

Останнім часом в українському суспільстві ведеться жваве обговорення питань щодо впровадження кредитування на основі застави земель. Прийнятий Верховною Радою України 5 червня 2003 року закон «Про іпотеку» реґулює відносини, пов'язані з виникненням, існуванням та припиненням іпотеки. Потреба в отриманні іпотечних кредитів є наболілим питанням для аграріїв, оскільки завдяки їм можна забезпечити розширення обсягів сільськогосподарського виробництва та оновлення виробничих фондів, для забезпечення сталого розвитку галузі. Нині близько 64 % сільськогосподарських підприємств в Україні потребують довгострокових кредитів, близько 16 % - середньострокових і лише 10 % - короткострокових [21, с. 124].

Земельна реформа, головне завдання якої - підвищити ефективність використання землі, забезпечити економічне зростання країни, має сенс тільки за умови активного використання такого важливого фінансово-кредитного інструменту, як інвестиції. Інвестиційна діяльність є вирішальною ланкою всієї економічної, в тому числі земельної політики держави.

До інструментів групи економічного реґулювання належить економічне стимулювання раціонального землекористування, державне субсидування суб'єктів господарювання на землі, відшкодування збитків, зумовлених порушенням чинного законодавства, та відшкодування втрат сільськогосподарського виробництва.

Стимулювання раціонального землекористування здійснюються шляхом виділення коштів власникам землі і землекористувачам з метою компенсації тих витрат, які спрямовуються на: підвищення родючості ґрунтів і запобігання негативним явищам у землекористуванні; виробництво екологічно чистої, суспільно необхідної