зайнятті вихованням дітей, доглядом за хворими, інвалідами та громадянами похилого віку;

працюючі громадяни інших держав, які тимчасово перебувають в Україні і виконують функції, не пов'язані із забезпеченням діяльності посольств і місій.

Проте існує дуже низький відсоток інвалідів, які можуть здійснювати своє Конституційне право на працю вищезазначеними способами. Тому ще в 1983 році була прийнята Женевська Міжнародна Конвенція № 159 [11], де відповідно до статті 1 термін «інвалід» означає особу, можливості якої отримувати, зберігати відповідну роботу та просуватися по службі значно обмежені у зв'язку з належним чином підтвердженою фізичною чи розумовою вадою. Згідно з цією Конвенцією кожний член Організації вважає завданням професійної реабілітації забезпечення інваліду можливості отримувати, зберігати роботу й просуватися по службі, сприяючи тим самим його соціальній інтеграції або реінтеграції. Її положення застосовуються кожним членом Організації за допомогою заходів, які відповідають національним умовам та не суперечать національній практиці. Звернемо увагу, що Положення цієї Конвенції поширюються на всі категорії інвалідів. Проте основними нормативно-правовими актами, що регулюють працевлаштування інвалідів, в Україні є Закони України «Про зайнятість населення» від 1 березня 1991 року та «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 року, а також ряд інших законодавчих актів [17].

Саме в вище зазначених нормативно-правових актах зібрані всі норми працевлаштування та трудової діяльності інвалідів в нашій державі і в світі. Відповідно до статті № 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 року - «забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підбір робочого місця повинен здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи. Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов' язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інвалідам, які не мають змоги працювати на підприємствах, в установах, організаціях, державна служба зайнятості сприяє у працевлаштуванні з умовою про виконання роботи вдома. Також вони можуть залучатися до оплачуваних громадських робіт за їх згодою».

Проте не кожний інвалід може приймати участь у громадських роботах, тому необхідно створити підприємства для їх зайнятості з урахуванням усіх індивідуальних потреб. Для цього необхідно прийняти Кодекс про інвалідів, який би безпосередньо регулював норми належного життя та працевлаштування інвалідів.

Слід зазначити, що заробітна плата від 525 до 840 гривень в місяць є недостатньою для проживання, через постійне підвищення цін на продукти харчування, проїзд у транспорті, комунальні послуги, ліки, одяг та взуття. Саме пересвідоцтво інвалідові коштує приблизно 1000 гривень на рік на платні аналізи, навіть сама довідка медико-соціальної експертної комісії (МСЕК) коштує 5 грн. Правда, цей факт оформлюється у вигляді заяви на добровільний благодійний внесок для допомоги інвалідам. Тому необхідно створити виробничо-лікувальні комплекси для людей з фізичними вадами в усій районах великих міст України, використовуючи колишні санаторно-профілакторні установи. В Корабельному районі такий комплекс можна створити на базі колишнього санаторію- профілакторію суднобудівного заводу «Океан», який знаходиться у двохстах метрах від Дніпро- Бугського лиману та у десяти метрах від соснової лісопосадки. В цій споруді одночасно можуть розміститись підприємство легкої промисловості, контора по наданню юридичних та аудиторських послуг [13; 15], а також лікувальна установа. Ми зазначимо, що у літній період лікувальна частина цього комплексу може надавати медико - профілакційні послуги на платній основі відпочиваючим, заробляючи тим самим гроші на додаткові потреби комплексу.

Висновки. Отже, з вищепреведеного випливає, що основною проблемою інвалідів є їх соціальна дезадаптація від суспільства, причиною якої є неможливість приймати участь в різноманітних заходах через відсутність належних таких допоміжних засобів, як пандуси і інші умови для інвалідів. Важливою проблемою інвалідів є недосконале чинне законодавство, що регулює їхні правові норми. Через велику чисельність законів, постанов та указів, які знаходяться на різних паперових носіях, неможливо інваліду ознайомитися зі своїми правами та обов' язками. Тому вважаємо доцільним прийняття Кодексу України про інвалідів, норми якого усебічно регулювали б відносини інвалідів та суспільства, сферу їх зайнятості. На прикладі колишнього санаторію-профілакторію суднобудівного заводу «Океан», доцільно створити та забезпечити подальший розвиток виробничо-лікувальних комплексів для інвалідів.ЛІТЕРАТУРА

Конституція України від 28 червня 1996 // Відомості Верховної Ради України. - 1996. № 254к/96 - ВР.

Актуальні проблеми інвалідів: Матеріали круглого столу від 16 листопада 2005 року (Організатор: відділ у справах інвалідів Одеської міської ради) // Офіційний сайт. www.invalid.ua, 2005. - 7 с.

Всесвітня програма дій стосовно інвалідів: прийнята Генеральною Асамблеєю Організації Об'єднаних націй 3 грудня 1982 року // Офіційний сайт: www.expertsoft.com.ua. - 2008. - 33 с.

Європейська тимчасова угода про соціальне забезпечення