явищ, зокрема виробничих відносин, суспільної форми труда приводить до негативних наслідків, що підривають підґрунтя економічної системи. А оскільки труд являється не тільки фактором виробництва, а найголовнішою умовою існування людського суспільства, оскільки саме трудові відносини уявляються найсуттєвішими в системі економічних відносин. Отже, важливим є питання розвитку суспільної форми труда як системи. Це питання, на жаль, практично не розглядається в економічній літературі останніх часів, хоча воно завжди повинно бути в центрі уваги вчених і практичних діячів, адже ж лише у труді втілюються й виявляються такі сторони суспільної життєдіяльності, як ступінь зрілості виробничих відносин, сукупність суспільних ідей, інституцій і утворень, що виникають на даній сходинці економічного розвитку.
Ціль статті - окреслити сутність, роль та структуру мотиваційного механізму праці як суспільної форми.
Виклад основного матеріалу. Необхідно підкреслити, що постановка питання щодо суспільної форми труда має глибинні коріння. Ідея щодо розділу труда як основи державності належить давньогрецькому філософу Платону. Вже сам по собі розподіл труда обумовлює визнання його певної суспільної форми. Питання в тому, що слід розуміти під суспільною формою труда, її суспільним устроєм, що необхідно включати до відносин поміж людьми щодо їх участі в суспільному труді. З приводу цього питання на різних історичних етапах розвитку економічної науки висловлювалися різні точки зору. Не існувало і не існує дотепер єдиного розуміння таких категорій як суспільний труд і суспільна форма труда. Не узгодивши погляди на ці категорії, економічна наука сьогодення взагалі перестала їх досліджувати.
Щодо визначення сутності поняття «суспільний труд» теорія зупинилася лише на різних характеристиках процесу труда. Найчастіше під суспільним трудом розуміли лише його характеристику, що відбиває простий факт сумісної праці, або праці людей один на одного. Іноді суспільний труд тлумачиться як альтернатива приватного труда. Проте гіпотетично суспільний труд може виступати як у формі безпосередньо- суспільного, так і у формі опосередковано- суспільного труда. Коли йдеться про суспільний труд, мається на увазі його протікання в межах суспільного виробництва в цілому, а не в межах домогосподарства як такого. Таке розуміння, з нашого погляду, посилює як об'єктивний характер суспільної форми труда, так і необхідність його усвідомлення економічними суб'єктами.
Щодо економічних суб'єктів і усвідомлення об'єктивності певної форми суспільного труда, то воно (усвідомлення) має практичне значення, що втілюється не тільки в певні форми організації труда, але й у певні форми й межі стимулювання труда. Причому саме стимули праці виступають суттєвим чинником розвитку продуктивних сил суспільства і таким чином - фактором подальшого розвитку самої форми суспільного труда. А відтак - фактором розвитку національної економіки країни.
Зауважимо, що людина - не тільки чинник, але суб'єкт виробництва і рушійна сила його поступового розвитку. Саме поступовий розвиток продуктивних сил під впливом і при безпосередньої участі людини зумовив перехід до нових технологій, переорієнтацію виробництва на використання інтенсивних чинників відтворення, що порушило необхідність теоретичного обґрунтування потенційних можливостей людини не тільки як ресурсу, але й як чинника розвитку виробництва. Замість поняття «трудові ресурси» поступово в науковий обіг було введено поняття «трудовий потенціал», активними прибічниками якого стали українські вчені. Але довгий час в економічній літературі поняття «трудові ресурси» й «трудовий потенціал» майже ототожнювалися. «Трудовий потенціал» визначався як трудові ресурси праці, якими володіє суспільство, або як відповідні трудові ресурси в єдності їх якісних і кількісних характеристик.
Людина як носій енергії трудового потенціалу являє собою єдність біологічної й соціальної природи. Отже, йдеться про те, що зміст трудового потенціалу, всі його можливості зосереджуються не тільки в біологічній енергії (тобто визначаються не тільки фізичною силою, станом його здоров'я, розвитком розуму, освітою тощо), але й у соціальній енергії (тобто визначаються економічними, виробничими, психологічними, політичними, культурними й іншими чинниками). Це необхідно мати на увазі при розробці державної політики щодо регулювання зайнятості й розвитку людини, її потенційних можливостей.
У складі механізму державного впливу на розвиток людського потенціалу й зайнятість населення провідне місце посідають наступні елементи:
система інтересів, мотивацій та моральних коштовностей широких верств населення, адекватних потребам економічної трансформації. Ще зі стародавніх часів принципи матеріального й морального заохочення до праці набули широкого розповсюдження, а їх практична реалізація вважалася умовою ефективного господарювання;
високий рівень економічної активності громадян і особистої відповідальності за господарську діяльність. Економічна активність громадян безпосередньо обумовлює нагромадження капіталу, активізацію інвестування;
формування й розвиток середнього класу як основи ринкового соціально орієнтованого суспільства. Саме в такому напрямі відбуваються трансформації власності в сучасній Україні, що є однією з першорядних умов розвитку людини як такої, її трудового й інтелектуального потенціалу;
значне підвищення якості життя (прибутки населення, економічно справедлива оцінка праці, соціальні гарантії, соціальна підтримка - те, без чого людина зовсім не має можливості розвиватися);
накопичення неречовинного національного багатства (науково-технічний, освітній, духовно-моральний потенціал та потенціал здоров' я);
наявність механізмів, що утворюють умови для розв'язання соціальних суперечностей, забезпечення соціально-економічної безпеки, соціальної орієнтації господарської діяльності;
наявність законодавчої бази економічних реформ та її інституційне забезпечення; механізми виконання законів і подолання криміналізації суспільства.
Зауважимо, що в програмі державного регулювання соціально-економічного розвитку систему інтересів, мотивацій та моральних коштовностей нами поставлено на перший план не випадково. В умовах сучасної світової економічної кризи, що не обійшла Україну, стає зрозумілим необхідність посилення мотивації найманої