Щодо історичного аспекту проблеми мотивації праці як чинника економічного зростання, то перша найбільш чітка постановка питання відбита в творах давньогрецького філософа Ксенофонта, який у «Економікосі» підкреслював необхідність матеріального й морального стимулювання праці (навіть праці рабів). На жаль, сучасні ринкові трансформації, що відбуваються суперечливо (не в діалектичному сенсі, а сенсі їх потворних форм), ігнорують надбання економічної науки як щодо теорії матеріального й морального стимулювання праці, так і щодо практики її реалізації. Найбільш конкретним прикладом такого є відсоток оплати праці найманих працівників у валовому внутрішньому продукті, що в 2007 році становив 22 % (у ринкових цінах) [7, с. 31]. А у витратах реалізованої продукції промисловості у 2007 році частка витрат на оплату праці складала усього 9,1 % проти 9,4 % у попередньому році [7, с. 119].

Ігнорування методології економічної науки щодо відносин розподілу, зокрема щодо відносин стимулювання праці, виявляється і в суб'єктивізації цих відносин. Так, рівень заробітної плати найманих працівників часто визначається власними почуттями і поглядами підприємця, що обумовлює суттєве його відхилення від об'єктивної межи (фізіологічної, історичної й моральної), про яку йшлося ще в працях видатних класиків буржуазної економічної науки XVII - початку XIX століть. Суб'єктивізація відносин заробітної плати проявляється й у випадках безпідставних штрафів працівників і навіть взагалі у несплаті за відпрацьований час (наприклад, на підставі вигаданих «фактів» зниження обсягів виробництва або продажу товарів). Таким чином, названі суперечності трудових відносин, зокрема відносин заробітної плати, суттєво знижують мотиваційні чинники праці, що у свою чергу призводить до зниження суспільної продуктивності праці й негативно впливає на кінцеві результати виробництва. У такому випадку не може йтися навіть про економічну стабільність у суспільстві, не кажучи вже про економічне зростання.

Однією з причин негативного стану мотиваційного механізму праці є відхід від теорії трудової вартості як підґрунтя концепції стимулювання праці найманих робітників. Сучасний панівний клас вкрай не зацікавлений в концепції трудової вартості, адже ж на її підґрунті важко пояснити, яким чином за короткий час ринкових трансформацій у руках обмеженої кількості українських мільйонерів сконцентрувалося майже 70 % національного багатства України. Більш привабливою для панівного верства суспільства є концепція факторів виробництва.

На наш погляд, саме відхід від концепції трудової вартості призвів до значного падіння обсягів виробництва, до руйнування структури національної економіки, до сучасних кризових явищ. Зауважимо, що ззовні матеріальні стимули до праці в Україні реалізуються. Так, за офіційними даними, у 2007 році середньомісячна номінальна заробітна плата зросла на 29,7 %, а реальна - на 112,5 %. Але якщо дивитися глибше, то хіба можна погодитись з номінальною заробітною платою, середній рівень якої становив у 2007 році 1351 грн? До того ж слід додати, що відсоток громадян, які одержують заробітну плату в межах 460-1000 грн становить 42,8 %. І це при тому, що прожитковий мінімум у грудні 2007 року складав 568 грн. Частка населення із середньодушовими грошовими доходами у місяць, нижчими за прожитковий мінімум, становила майже 40 % [7, с. 408-409]. А скільки громадян одержують заробітну плату, яка вище прожиткового мінімуму на декілька гривень! А тепер слід урахувати й те, що на таку заробітну плату необхідно утримувати дітей, які не одержують заробітної плати. З урахуванням такого в 2007 році 48,8 % домогосподарств з дітьми мали середньодушові місячні грошові доходи нижче 532 грн [7, с. 415]. Отже, можна зробити висновок про рівень злиденності українського народу. Таким чином, з нашої точки зору, необхідно відновлювати концепцію трудової вартості як підґрунтя удосконалення системи відносин розподілу в цілому і відносин матеріального стимулювання праці найманих робітників зокрема. Посилення мотивації праці забезпечить розвиток суспільного виробництва, економічне зростання, що у свою чергу зумовить подальший розвиток потужного мотиваційного механізму праці.

Висновки. В сучасній Україні домінуюче місце в структурі мотивів трудової діяльності займають чинники матеріального змісту. Отже орієнтація на матеріальні чинники активізації мотивації праці повинна бути одним із провідних принципів державної політики регулювання зайнятості й розвитку людського потенціалу. Знецінення ж праці й підрив його статусу укупі з поширенням безробіття вкрай негативно впливають на соціально-економічне зростання. І справа не тільки у відході від теорії трудової вартості, що, на наш погляд, принаймні є суттєвою причиною зниження економічних показників. Падіння доходів українських громадян скорочують попит і звужують внутрішній ринок. На тій ситуації паразитують роботодавці, які навмисно знижують заробітну плату навіть висококваліфікованих фахівців, що, у свою чергу, підриває стимули до якісної праці і як наслідок призводить до падіння ефективності виробництва, гальмує розвиток економіки країни в цілому й ринкових відносин зокрема.

ЛІТЕРАТУРА

Калініна С.П. Реструктуризація і регулювання зайнятості. - Донецьк, 2006. - 592 с.

Голобородько О.П. Вирішення проблеми працевлаштування - складова економічної безпеки України / Економічна безпека країни: проблеми теорії та практики в умовах демократичної трансформації форми влади. - Полтава, 2007 - 158 с.

Кулєшова Л.В. Управління освітою в Україні: аспекти соціальної взаємодії / Збірник наукових праць. «Удосконалення механізму державного управління розвитком ЗЕД». Випуск 81. - Донецьк, 2007. - 300 с.

Кочетов Э.Г. Интеллект в поисках