Припущення щодо можливості міжособисті- сного порівняння індивідуальних корисностей було піддано критиці Л. Робінсом. Він, хоча і не заперечував можливість "суб'єктивного" порівняння, але вказував, що перерозподіл, здійснений на його основі, не буде загальновизнаним. Отже, Роббінс підтримав позицію Парето, затверджуючи постулат міжособистісної непорівнянності корисностей в теорії добробуту [12, с. 6].

Дослідження проблеми, не вирішеної в теорії Парето, було продовжено такими вченими, як Н.Кальдор, Дж.Хікс, Т.Сцітовські. Вони намагалися визначити зміну суспільного добробуту внаслідок перерозподілу багатства, в результаті чого добробут одних індивідів зменшиться, а інших підвищиться. Сутність вирішення вказаної проблеми даними авторами заключалася у розробці компенсаційного критерію.

У відповідності до принципу компенсації Кальдора - Хікса добробут суспільства вважається покращеним із переходом від стану А до стану Б, якщо за рахунок підвищення добробуту одних індивідуумів можна компенсувати втрати інших індивідуумів, зберігаючи при цьому добробут перших щонайменш на висхідному рівні [3]. Сцітовські зазначив неоднозначність даного критерію, оскільки механізм такої компенсації може бути розроблений і при русі від стану Б до стану А, в результаті чого кращим може виявитися стан А. Пропозиція Сцітовські зводиться до того, що добробут при стані Б вважатиметься покращеним, якщо при цьому не лише задоволений критерій Кальдора - Хікса, але і обернений рух до А неможливий [8].

Використання компенсаційного критерію, на наш погляд, не дає можливості однозначно оцінити наслідки перерозподілу для суспільного добробуту. З одного боку, виглядає раціональним надання компенсації постраждалим, в результаті чого їх задоволення залишається на початковому рівні, тоді як задоволення групи, на користь якої був здійснений перерозподіл, збільшується в результаті останнього, незважаючи на надання ними компенсації. Але можна не погодитися з точкою зору авторів, які стверджують, що суспільний добробут зростає, якщо група, яка виграла від перерозподілу, не компенсувала втрати тих, хто програв, маючи можливість це зробити. Також не можна однозначно погодитися з тією думкою, що добробут не покращиться, якщо група, що виграла від перерозподілу, не надала компенсації, оскільки не мала можливості надати її і при цьому залишитися у виграші. Тобто однозначної відповіді на питання, якою має бути динаміка нерівності для підвищення рівня добробуту, автори компенсаційного критерію не надали.

А.Бергсон, також з метою оцінки змін суспільного добробуту, розробив відповідну функцію, аргументами якої є корисності індивідуумів чи домогосподарств при наявності того чи іншого суспільного стану. Кожен з можливих станів матиме свій набір корисностей його прихильників і противників. Функція суспільного добробуту присвоює кожному стану певний індекс, в залежності від того, наскільки корисним він здається різним членам суспільства. Якщо стану А надається перевага порівняно зі станом Б, то величина функції для А буде вища, ніж для Б [8, c. 51]. Концепція Бергсона застосовується в теоретичному аналізі, який отримав назву "аналіз соціального оптимуму" - кращого розподілу благ суспільства.

Продовжуючи тему досліджень, П.Самуель- сон визначив, на основі яких суджень стану А може надаватися перевага в порівнянні із станом Б. У відповідності до розробленого ним критерію одна ситуація, з точки зору суспільного добробуту, є потенційно кращою у порівнянні з іншою ситуацією, якщо для кожного розподілу другого набору благ існує деякий розподіл першого набору, при якому, щонайменш, одному індивіду буде краще і жодному - гірше [8, c. 443].

Дана пропозиція цілком узгоджується з критерієм Парето. Разом з цим вона залишає відкритим питання пріоритетності корисностей індивідів, наділених тією чи іншою кількістю благ, або, іншими словами, питання пріоритетності оцінок індивідів того чи іншого суспільного стану. Достатньо складним виглядає і процес з'ясування оцінок індивідів або їх груп щодо кожного можливого варіанту розподілу благ.

Визнаючи наявність вказаних проблем, К.Ерроу проаналізував можливість формування функції суспільного добробуту. Він стверджував, що дана функція є дійсною, якщо вона створена з урахуванням переваг всіх індивідуумів, що складають суспільство. За Ерроу, функція суспільного добробуту еквівалентна певному правилу прийняття рішень (decision rule), або "конституції". Він наголосив, що дане правило може бути сформульовано при виконанні таких умов:

Умова колективної раціональністі: функція суспільного добробуту виражає вибір між альтернативами на базі індивідуальних переваг, що стосуються різних альтернатив.

Дотримання принципу Парето: якщо кожний індивідуум в суспільстві надає перевагу ситуації А перед ситуацією Б, то А розташовується вище за Б при побудові функції суспільного добробуту.

Незалежності сторонніх альтернатив: незалежний вибір, зроблений з набору альтернатив, залежить лише від переваг індивідуумів стосовно цих альтернатив.

Відсутності диктатури: немає індивідуума, чиї переваги були б більш важливими за переваги інших індивідуумів.

Ерроу демонструє в "теоремі неможливості", що не може бути сформульоване правило, яке б задовольняло всім вищеперерахованим умовам [17, с. 394]. Іншими словами, не існує функції суспільного добробуту, яка б задовольняла всім умовам, які є необхідними для демократичної законності та інформаційної ефективності [12, с. 8].

Крім того, Ерроу проаналізував проблему колективного вибору найбільш бажаного стану. Для її вирішення, зазначив він, міжособистісне порівняння корисностей необхідне [5, с. 291].

Зі свого боку, Дж.Харсаньї доводив, що мі- жособистісні порівняння корисностей можуть бути здійснені етично доречним засобом. Він розрізняє особистісні переваги індивіда та його етичні переваги. Перші визначають повсякденні рішення. З урахуванням етичних переваг індивіди зважують наслідки свого рішення для інших індивідів і, таким чином, здійснюють міжособи- стісні порівняння корисностей.

Функція суспільного добробуту, за Харсаньї,