це зважена сума корисностей індивідів. Вона ґрунтується на кількох припущеннях, основним з яких є наступне: якщо дві перспективи рівнозначні з точки зору кожного індивіда, то вони рівнозначні і з суспільної точки зору. Етичною основою побудови функції суспільного добробуту є те, що кожний індивід оцінює корисність можливих суспільних станів, ставлячи себе на місце іншого індивіда і приймаючи його переваги [5, с. 291].
Власну етичну концепцію (концепцію справедливості), яка має відношення до створення соціальної функції добробуту, розробив Дж.Ролз. Він зробив особливий акцент на цінностях, у відповідності до яких має здійснюватися розподіл благ в суспільстві. Ролз пропонує два принципи справедливості. Перший з них передбачає, що "кожна людина повинна мати рівні права по відношенню до найбільш загальної схеми основних свобод, сумісних з подібними схемами свобод для інших" [7]. Стосовно другого принципу Ролз припускає існування соціальних та економічних нерівностей, але вони мають бути обґрунтовані наявністю певних переваг для всіх членів суспільства при збереженні однакових можливостей. Тобто і більш забезпечені соціальні верстви, і малозабезпечені повинні мати стимули до співробітництва. Дані принципи, як вважає Ролз, виражають загальну думку суспільства, якщо б його членам довелося формулювати уявлення про справедливий розподіл благ, не приймаючи до уваги свій наявний та майбутній соціальний статус. Таке нехтування соціальним статусом має забезпечити справедливість при формуванні суспільної домовленості. Прагнення застрахувати себе від ймовірної низької забезпеченості благами сприяють становленню визначених принципів. За умов їх врахування функція добробуту суспільства залежить лише від корисності найменш забезпеченого індивідуума.
Обидва, і Харсаньї, і Ролз, пропонують однакове по суті бачення, коли індивіди оцінюють альтернативні стани суспільства на основі чужих переваг. Втім однією з найбільших проблем будь-якої спільноти є небажання, а значить, і практична неможливість приймати рішення, виходячи з інтересів інших.
Спроби ранжувати функції суспільного добробуту здійснювалися з використанням кривої Лоренца. Зв'язок між даною функцією та нерівністю аналізували С.Колм, А.Аткінсон, П.Дасгупта та інші. Їх висновок може бути сформульований таким чином: якщо є два розподіли доходів, то суспільний добробут при одному розподілі завжди вищий, ніж при другому, якщо крива Лоренца в попередньому випадку є менш вогнутою, ніж в наступному [15, с. 3]. Недоліком даного підходу є те, що при ранжуванні суспільних станів за критерій береться лише розподіл суспільного продукту, тоді як зв'язок між даним суспільним станом та потенційним економічним зростанням до уваги не приймається. Спробу подолати дану суперечність зробив А.Сен, який представив функцію суспільного добробуту у такому вигляді [15, с. 8]:
де ц - середній дохід в суспільстві; О - коефіцієнт Джині.
При такому тлумаченні добробут є набагато більш чутливим до зміни середнього доходу, ніж ступеня нерівності.
В цілому аналіз різних шкіл та течій дає змогу зробити наступні узагальнення.
Проблема можливостей впливу на суспільний добробут нерозривно пов' язана з оцінкою суспільством динаміки нерівності у розподілі благ. Жодному з вчених не вдалося уникнути проблеми необхідності міжособистісного порівняння корисностей для визначення динаміки суспільного добробуту, що має місце внаслідок перерозподілу. Адже потрібно знати, як змінюється корисність індивідів та, відповідно, як при цьому змінюється суспільний добробут.
Запропоновані критерії міжособистісного порівняння корисностей не можна прийняти без зауважень, що дає змогу погодитися з Парето про неможливість здійснення такого порівняння.
Кожен індивід або група індивідів із схожими інтересами мають власні уявлення щодо найкращого суспільного стану, як комбінації рівня доходу на душу населення та його розподілу. Уявлення стосовно розподілу благ формуються кожним індивідом або суспільними групами на основі поточного рівня своєї забезпеченості благами та соціального статусу. Тобто оцінка оптимального стану не може бути здійснена без врахування власних інтересів та без оцінки ступеня їх задоволення в поточний момент часу та після здійснення певних регулюючих заходів. Всі групи, як правило, прагнуть збільшити свою корисність, а це можливо внаслідок або збільшення об' єкта розподілу, що має відобразитися на корисності всіх груп, або в разі перерозподілу існуючої кількості благ.
Що стосується можливих сценаріїв перерозподілу, що є варіантами різних станів суспільства, то кожна група пропонуватиме свій, який, перш за все, буде відповідати інтересам даної групи. Остаточний вибір буде залежати від впливовості кожної з груп, що визначається або її чисельністю, або юридично обумовлюється, або формується завдяки політичній владі. Це означає, що здійснити такий вибір, який би задовольняв абсолютно всіх членів суспільства, які об' єднуються в групи з різними інтересами, дуже складно.
Для того, щоб уникнути необхідності визначати, як зміниться добробут різних індивідів (груп) на основі порівняння змін їх корисностей, потрібно знайти інший критерій, на основі якого можна б було визначити наслідки перерозподілу для суспільного добробуту.
Якщо припустити, що економічне зростання позитивно відображатиметься на доходах (корисності) всіх членів суспільства, то логічним бажанням всіх буде прискорення темпів економічного зростання, особливо, якщо економіка країни знаходиться в стані відновлення після затяжного економічного спаду.
Звичайно, воно може негативно впливати на суспільний добробут в тій мірі, в якій не враховує погіршення навколишнього середовища, підвищення рівня захворюваності та смертності та інші подібні явища, якими може супроводжуватися економічне зростання. Припустимо, що ці негативні явища є однаково небажаними для всіх членів суспільства. Тоді максимальні темпи економічного зростання, що мають місце без визначених шкідливих наслідків, влаштовують всіх членів суспільства.
Темпи