ринкового регулювання впливає на поширення інфраструктурних послуг серед незабезпеченого населення, сприяє скороченню управлінського апарату підприємств, підвищенню рівня менеджменту, що позначається на економії значних обсягів ресурсів і зростанні ефективності діяльності, забезпечує кращу якість послуг, не вимагає державного субсидування та збільшує податкові надходження до бюджету.
Незважаючи на позитивну тенденцію в сфері приватизації підприємств інфраструктури, дослідження іспанських економістів А.Фуенте та К. Вівеса припускають, що навіть якщо ринкові сили ведуть до зростаючої концентрації, це не обов'язково свідчить, що втручання приватних агентів у прийнятті рішень на місцевому рівні веде до ефективності [12, с. 16]. Крім того, "ефективна" інфраструктура може залежати більше від природи того "ринку", в якому вона знаходиться, ніж від того, хто нею володіє [13, с. 150]. Отже, вища ефективність приватного забезпечення може бути пов'язана з вищим ризиком невдачі ринкового механізму регулювання. І хоча конкуренція врешті-решт має призвести до появи більш ефективного власника підприємства інфраструктури, на проміжних етапах від невдалого проекту будуть страждати споживачі послуг, рівень добробуту яких буде знижуватися. В той же час з цим може бути пов'язане і відносне скорочення темпів зростання ВВП на душу населення.
За даних умов держава шляхом отримання фіскальних дивідендів від зростаючої економічної активності може бути більш активним учасником забезпечення інфраструктури через позитивні екстерналії від кожного інфраструктурно- го проекту. Тому доцільним в сучасних трансформаційних економіках вбачається якщо не приватизація природних монополій, то розподіл відповідальності за забезпечення інфраструктур- них послуг між державою та приватними агентами.
Взаємозв'язок держави та приватних агентів при забезпеченні послуг інфраструктури може бути представлений у два способи, які розрізняються за ступенем участі обох сторін в управлінні підприємством інфраструктури.
Перший спосіб - це зміна форми власності підприємств, що надають послуги інфраструктури на різних стадіях їх розвитку. Подібний взаємозв'язок отримав назву "цикл приватизація - націоналізація" [11, с. 6]. Закономірність функціонування такого циклу притаманна країнам з ринковою економікою, де ініціатором інфра- структурної діяльності в більшості своїй виступають приватні компанії.
В загальному плані сценарій першого способу забезпечення може бути представлений як теоретична модель, що може описувати динаміку якісного розвитку інфраструктурного сектора по вісі "державне регулювання - приватне забезпечення". Сценарій складається з декількох основних етапів:
Початкова ініціативна діяльність приватного підприємства з будівництва необхідних мереж, закладів для реалізації основної підприємницької мети.
Злиття та поглинання інших аналогічних фірм з метою досягнення ефекту масштабу.
Перетворення підприємства на природну монополію, яка піддається державному регулюванню, зокрема відбувається зниження тарифів, розмірів платежів.
Зниження прибутковості та рентабельності діяльності природних монополій внаслідок державного контролю.
Погіршення якості інфраструктурних послуг внаслідок політики зменшення збитків, зниження ефективності функціонування підприємства.
Перехід природної монополії у державну власність (націоналізація).
Надання державних субсидій підприємствам природної монополії з метою забезпечення надання послуг господарюючим суб'єктам.
Зловживання керівництва природних монополій субсидіями та постійне зниження ефективності діяльності підприємств.
Обмеження фінансування підприємств державою, чим спричиняється неефективне підвищення тарифів на послуги.
Приватизація природної монополії з метою підвищення якості послуг та зростання прибутковості компанії.
В трансформаційних економіках цикл зміни форми власності підприємств інфраструктури має відмінні риси. Ініціатива створення таких підприємств і управління ними завжди були прерогативою держави. Відповідно, етапи 1-5 можуть не спостерігатися, хоча, починаючи з етапу створення підприємств інфраструктури, переважна їх більшість функціонує нестабільно. Так, послуги житлово-комунального господарства в період з 1995-1997 роки мали позитивний фінансовий результат, починаючи з 1998 року і по 2001 рік їх рентабельність стала від'ємною, при цьому збитковими є близько 50% всіх підприємств [8, с. 65-66].
В сучасних умовах економічного розвитку більшість природних монополій знаходяться на етапі 8-9, які характеризують зниження ефективності діяльності компаній та обмежене фінансування, яке не дозволяє придбати нові технології з метою економії ресурсів і підвищення якості інфраструктурних послуг. Деякі компанії вже продані приватним інвесторам, деякі ще перебувають на стадії реформування, зокрема підприємства житлово-комунального господарства. Найбільш поширеним інструментом регулювання таких підприємств зараз є збільшення тарифів. Однак такі заходи викликають соціальну напругу через невідповідність якості послуг та їх вартості. Тому наступним кроком слід очікувати етап 10 - приватизація більшості компаній та закладів, що надають послуги інфраструктури.
Описаний сценарій зміни форми власності підприємств на дві третини часу їх функціонування виявляється неефективним, тому запровадження і підтримка подібного способу взаємодії між державою та приватними підприємствами не може стати пріоритетною в Україні. В перспективі кожен наступний етап приватизації може виявитися початком нового циклу "приватизації - націоналізації", тому в разі запобігання тривалій неефективності існування підприємства в світі надається перевага змішаному забезпеченню, яке певним чином може гарантувати постійне узгодження інтересів держави та приватних агентів. В результаті компанії можуть отримувати прибуток не нижче середнього по галузі, держава та суспільство - послуги вищої якості.
Другий спосіб взаємозв'язку, що ґрунтується на концепції змішаного забезпечення, виник як теоретичний та практичний результат синтезу поглядів на пріоритетність механізму державного регулювання та ринкового саморегулювання. Практика країн, що розвиваються, та багатьох трансформаційних країн дозволила узагальнити відмінний механізм забезпечення інфраструктури, який можна назвати "циклом націоналізації- приватизації". Він передбачає комплексну співпрацю між державою та приватним підприємством у забезпеченні діяльності підприємства інфраструктури і складається з таких етапів (складено за [10]):
Створення державою підприємств, що надають інфраструктурні послуги.
Погіршення якості інфраструктурних послуг внаслідок неспроможності держави забезпечити зростаючі потреби споживачів, а також зростання корупції.
Корпоратизація та частково