УДК 332.2Лазарєва О.В.

Стратегічні орієнтири розвитку земельної політики україни

У статті обґрунтовується необхідність адаптації земельної політики держави до умов ринкової економіки. На основі дослідження негативних тенденцій у землекористуванні визначено основні стратегічні орієнтири розвитку земельної політики на загальнодержавному рівні та можливі шляхи її реалізації.

Ключові слова: державна політика, земельні відносини, землекористування.

В статье обосновывается необходимость адаптации земельной политики государства к условиям рыночной экономики. На основе исследования негативных тенденций в землепользовании определены основные стратегические ориентиры развития земельной политики на общегосударственном уровне и возможные пути ее реализации.

Ключевые слова: государственная политика, земельные отношения, землепользование.

In the article the necessity of adaptation of the landed policy of the state to the conditions of market economy is proved. On the basis of research of negative tendencies in land-tenure basic strategic direction of landed policy at national level development and possible ways of its realization are pointed out.

Key words: state policy, land relations, land-tenure.Постановка проблеми. Наслідком неефективної державної політики у сфері землекористування стало нераціональне використання земельно- ресурсного потенціалу держави, погіршення якісного стану земель та зниження їх продуктивності, неврегульованість зміни характеру функціонування землі як засобу виробництва, відсутність єдиної системи охорони земель як національного багатства, відсутність розвитку автоматизованої системи ведення державного земельного кадастру, спрямованого на вирішення гарантій прав на землю, перерозподілу земель і недосконалість державного управління земельними ресурсами та землекористуванням. Тому ситуація, що склалась у земельних відносинах України, вимагає переосмислення найважливіших напрямів державної політики та формування дієвої системи управління землекористуванням. Подальший розвиток земельної політики має підпорядковуватись пошуку найбільш ефективних її пріоритетів.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Теоретичні та методичні аспекти проблеми формування земельної політики досліджували такі відомі вчені, як Д. Бабміндра, В. Горлачук, Д. Добряк, А. Мартин, А. Сохнич, А. Третяк, М. Федоров та інші. У їхніх працях обґрунтовані нормативно-правові, еколого-економічні та соціальні чинники державного регулювання земельних відносин, досліджені історичні аспекти їх розвитку. Разом з тим, соціально-економічний потенціал земельних перетворень не реалізований в повній мірі, що потребує подальших наукових пошуків у контексті зміни акцентів в управлінні земельними відносинами, які б забезпечували перехід до соціально-орієнтованої ринкової економіки, що і зумовило вибір теми даної публікації.

Тому метою статті є обґрунтування стратегічних орієнтирів розвитку земельної політики, спрямованих на структурну перебудову економіки землекористування, формування системи заходів щодо забезпечення організації раціонального використання земель України.

Виклад основного матеріалу. Формування конкурентоспроможної економіки постійно ставить питання стратегічного розвитку земельної політики, яка б забезпечувала стійкість суспільно- економічної системи в країні. За таких умов логічним видається висновок про організацію кількісного обліку земель всіх категорій, що є базовим підґрунтям у вирішенні одного з головних завдань земельної реформи - забезпечення раціонального використання й охорони земель. Важливим у даному контексті є отримання достовірної інформації про наявність земель, які використовують нераціонально, не за цільовим призначенням, з порушенням норм чинного земельного законодавства, виявлення деградованих сільськогосподарських угідь і забруднених земель, вирішення питань щодо розбіжностей у площах та місцерозташуванні земельних ділянок тощо. Огляд літературних джерел свідчить [1, с. 22], що внаслідок незадовільних темпів проведення інвентаризаційних робіт використання земельних ділянок здійснюється з порушенням земельного законодавства. Значна кількість суб'єктів господарювання продовжують використовувати земельні ділянки на підставі застарілих матеріалів інвентаризації земель. При цьому розміри раніше наданих земельних ділянок часто не відповідають фактичним площам. Як наслідок - необлікований надлишок земель використовується не за цільовим призначенням, а вироблена продукція носить тіньовий характер. З урахуванням важливості інвентаризації земель та її активізації виникає необхідність прийняття Програми з інвентаризації земельного фонду України, яка б дозволила забезпечити органи виконавчої влади та місцевого самоврядування повноцінною та достовірною інформацією про стан земельних ресурсів, що сприятиме оперативному регулюванню земельних відносин, запобіганню порушень земельного законодавства та визначенню прозорих обсягів плати за землю.

З метою вдосконалення розподілу земель, відповідно до перспектив розвитку економіки, поліпшення організації території і визначення інших напрямів раціонального використання земель та їх охорони в цілому, в державі та її регіонах, необхідним є територіальне планування використання земель шляхом їх зонування. З цього приводу вартий уваги зарубіжний досвід - країн Європейського Союзу, Північної Америки, Австралії, де в процесі управління земельними ресурсами на державному та муніципальному рівнях головним фактором і основною умовою розвитку ринкової економіки є планування використання земель шляхом їх зонування [3, с. 40]. В Україні система зонування земель і класифікація територіальних зон для системи управління земельними ресурсами та землекористуванням нині не розроблена, що ускладнює не тільки здійснення належного контролю за використанням і охороною земель, але й застосування правового та економічного механізму регулювання земельних відносин. Тому поділ земель України необхідно здійснювати шляхом зонування за категоріями та типами землекористування з врахуванням еколого-економічної придатності земель та необхідності здійснення землеохоронних заходів, що дозволить розробити механізми формування правового режиму і землевпорядного регламенту кожної земельної ділянки, яка використовується для різних цілей.

Стратегічним напрямом раціоналізації використання земель є організація проведення землеустрою як сукупності соціально-економічних та екологічних заходів, спрямованих на регулювання земельних відносин та раціональну організацію території. Землеустрій повинен передбачати розроблення загальнодержавних і регіональних програм використання та охорони земель, а на місцевому рівні - проведення робіт щодо відведення