УДК 332.2/6

Горлачук В.В., Миколаївський державний гуманітарний університет ім. Петра Могили Тарновська Р.В., Центр "Південьприватзем" у Миколаївській області

Концептуальні основи розвитку земельних відносин в Україні

Подано критичну оцінку та розглянуто пропозиції з вдосконалення земельних відносин в Україні. Обгрунтовано недоцільність експорту сировинної продукції рослинності, необхідність підвищення розміру орендної плати, податку на землю та оподаткування нерухомості.

Critical appraisal is given and suggestions concerning the improving of the land property relations in Ukraine are considered. The pointlessness of export of plant-grower industry raw products is proved, necessity of increase in the level of rent, land and real estate taxes are argued.Проблема використання земельних ресурсів стала наріжним каменем визначення орієнтирів зростання економіки країни. Розглядати такі національні цінності, як національну ідею, державну незалежність України, почуття національної гідності, немає сенсу без усвідомлення особистістю значення землі, її рушійної сили, поступу в системі внутрішньонаціональних відносин. Земля є фундаментом національної могутності. Тому не дивно, що багато вчених- економістів звертались до світової практики земельних відносин, намагаючись кожен по- своєму осмислити доробок попередників. Завдяки цьому було окреслено теоретико- методологічні та правові засади земельних відносин на сучасному етапі, які містяться у працях видатних вітчизняних економістів, землевпорядників та в таких основоположних документах, як Конституція України, Земельний, Водний та Лісовий кодекси, Укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України й ін.

Беззаперечно визначено, що стратегічне завдання регулювання земельних відносин полягає у забезпеченні права на землю громадянам, юридичним особам, територіальним громадам та держави, раціонального використання та охорони земель.

На жаль, розвиток земельних відносин в Україні супроводжується багатьма негативними явищами й тенденціями. Як наслідок - цілий ряд чинників, таких як соціальна дезадаптація, руйнація землекористування, ослаблення зовнішньоекономічних зв'язків призвели до девальвації моральних цінностей, занепаду національної свідомості тощо.

Наскільки нерозумною є політика паювання земель, переданих у колективну власність, започаткована Указами Президента України "Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва" від 10 листопада 1994 р. № 666 [3] та "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарських підприємств і організацій" від 8 серпня 1995 р. № 720 [4] і продовжена в Указі Президента України "Про невідкладні заходи щодо прискорення розвитку аграрного сектора" від 3 грудня 1999 р. [5], свідчить той факт, що мільйони гектарів землі не обробляються, катастрофічно знижується родючість, погіршуються інші якісні характеристики земельних угідь. Штучні схеми паювання земель не мають нічого спільного з реальним процесом розвитку ефективного землекористування. Українське суспільство, українські хлібороби негативно ставляться до насильницького паювання земель, усвідомлюючи, що парцеляція землі відкидає їх на сто і більше років назад.

Зараз вже очевидно, що наша держава обрала найгірший, який тільки може бути, варіант земельної реформи. Жодна з країн світу не йшла таким шляхом. Досить послатись на досвід США, де землекористування розміром навіть в 400 га є збитковим. В цьому контексті є всі підстави стверджувати, що парцеляція масивів землі на 35 га "клітки" заважає становленню потужних сучасних агроформувань, застосуванню індустріальних технологій, українському національному відродженню, розмах якому намагається дати незалежна Україна.

Власно кажучи, паювання земель колективної власності здійснювалося методично невірно. Основою для його проведення повинні були служити результати інвентаризації всіх земель, переданих у колективну власність, уточнена грошова оцінка земель та ін. Тільки після детального ознайомлення з цими матеріалами можна було розпочинати паювання земель. Але такого не відбулось, внаслідок чого з'явилася суттєва розбіжність у площах між розпайованими землями і площами земель, наведених у земельних звітах. Є багато прикладів, коли в одних випадках не вистачало землі для розпаювання, в інших - навпаки, вона виявлялась "зайвою". Недостовірні матеріали грошової оцінки земель викликали справедливі нарікання власників земельних паїв, що було зумовлено значними відхиленнями площ земельних ділянок від їх середнього розміру, оскільки фізична площа паю прямою мірою визначається розміром грошової оцінки земель: чим нижча оцінка земель, тим більший розмір паю, і навпаки.

Особливе занепокоєння викликає паювання зрошувальних земель. Вся складність полягає в тому, що в районах зрошувального землеробства через вихід з різних причин з ладу значної площі зрошувальних систем останні все ж паювалися як землі з діючими зрошувальними системами, хоча фактично вони були богарними. Заради справедливості відзначимо, що ці землі потрібно було списати як зрошувальні з наступним переведенням їх у склад богарних. Оскільки цього не було зроблено, земельні паї, які отримали громадяни на так званих зрошувальних землях, виявились значно меншими, ніж паї на прилягаючих богарних землях.

З огляду на ті негативні процеси, які відбуваються в землекористуванні, наростання кризи у суспільстві, усунення протиставлення громадянського суспільства державі вихід потрібно шукати не в парцеляції, а в консолідації земельних ділянок у суцільні земельні масиви з метою використання індустріальних технологій. Орієнтування на таку земельну політику є перспективним.

При такій постановці питання само собою не виникало б необхідності оформляти право власності на кожну земельну ділянку власникам земельних часток (паїв), а можна було б обмежитись сертифікатом на право приватної власності на земельну частку (пай). До речі, Укази Президента України № 666 та № 720, про які нами раніше згадувалось, передбачали поділ земель, які передано у колективну власність на земельні частки (паї)