УДК 332.02

Міцкевич Н.В., Миколаївський державний гуманітарний університет ім. Петра Могили

Формування регіональної системи управління соціальною політикою в сучасних умовах

Статтю присвячено питанням статистичного аналізу та формуванню регіональної системи управління соціальною політикою в сучасних умовах.

The article is devoted to the questions of statistical analysis and forming of the regional control system by a social policy in modern terms.Становлення української державності має на меті побудову сучасної європейської країни з розвинутою економікою, спроможною задовольнити соціальні потреби її громадян. Але складні політичі і економічні трансформації призвели до кризової ситуації практично в усіх сферах суспільного життя: зросло безробіття, утворилась значна розбіжність в рівнях життя, мають місце мало- забезпеченість і бідність, надмірна диференціація стартових можливостей різних категорій населення, виникла неузгодженість платіжного балансу та бюджету, що призвело до напруженості у забезпеченні його соціальних статей. Це зумовило обмеженість в реалізації базових потреб, а в кінцевому підсумку - дефіцит соціальної захищеності.

В умовах ринкового середовища особливої соціальної підтримки та соціального захисту вимагає молодь. Від забезпечення стартових умов її діяльності залежить подальший розвиток нинішнього суспільства та майбутніх поколінь. Молодь складає більше половини працездатного населення держави, має свої орієнтації, інтереси і потреби, болісно відчуває на собі тягар економічної кризи та недостатність державних асигнувань на соціальні потреби.

Необхідною умовою розв'язання проблем соціального захисту є послідовне здійснення стратегії економічного зростання та реалізація адекватної державної соціальної політики. В умовах перехідної економіки Україна спроможна захищати своє населення лише на рівні мінімальних соціальних стандартів, що зумовлено головним чином обмеженістю фінансових ресурсів. Тому при опрацюванні стратегії її соціальної політики першочерговим стає вдосконалення механізмів соціального захисту та їх ефективне поєднання з формуванням і активізацією самоза- хисних спроможностей населення.

Значний внесок у вивчення механізмів активізації соціальної політики, дослідження теоретичної демографії та актуальних аспектів проблеми соціального захисту населення зробили відомі вчені України: Амоша А.І., Бандур С.І., Богиня Д.П., Бондар І.К., Долішній М.І., Злупко С.М., Корчак-Чепурківський Ю.А., Лібанова Е.М., Мандибура В.О., Онікієнко В.В., Пирожков С.І., Піскунов В.І., Птуха М.В., Стешенко В.С. та інші.

Разом з тим окремі аспекти удосконалення системи соціального захисту населення на етапі ринкових перетворень все ще залишаються недостатньо вивченими. Необхідність поглибленого дослідження економічних та демографічних змін в умовах інформаційного суспільства, їх ролі у вирівнюванні економічного та соціального розвитку регіону представляє актуальність проблеми. Подальшого теоретико-методо- логічного осмислення діючої політики соціального захисту молоді та пошуку шляхів вдосконалення державних механізмів її реалізації на загальнодержавному і регіональному рівнях вимагає динамічний характер соціально-економічних процесів, пов'язаний з ринковою трансформацією економіки, поглиблення соціального розшарування населення.

Основним фактором вирішення регіональних проблем є підвищення економічного потенціалу територій, вдосконалення механізмів соціального захисту населення. Метою статті є поглиблення теоретико-методологічних положень формування регіональної системи управління соціальною політикою в сучасних умовах.

Підвалини державної молодіжної політики в незалежній Україні були закладені в прийнятій Верховною Радою України Декларації "Про загальні засади державної молодіжної політики в Україні" від 15 грудня 1992 р. та Законі України "Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні" від 5 лютого 1993 р.

Треба сказати, що молодіжна політика здійснюється в єдиному правовому полі, через спільну систему органів державної влади та за участі інших її суб'єктів. Закономірно, що в різних регіонах вона має багато спільних рис. Але разом з тим регіональний поділ України вказує на специфіку окремих регіонів за різними ознаками, яка проявляється також і в реалізації регіональної державної молодіжної політики.

Спільне для всіх регіонів у державній молодіжній політиці (принципи, функції, форми, методи та ін.) обумовлене її об'єктом та метою, що визначена унітарною державою.

Повсюдно ця специфічна діяльність має чітко визначені функції щодо узгодження загальнодержавної молодіжної політики зі специфікою регіону і конкретної адаптації її до місцевих умов. Вона здійснюється за допомогою практично однакового для всіх регіонів механізму.

Основні форми і методи провадження державної молодіжної політики на місцях переважно є спільними для всіх регіонів. Водночас регіональний та адміністративно-територіальний поділ України, специфіка окремих регіонів мають певні відмінності у підході до реалізації регіональної державної молодіжної політики. Насамперед вони полягають у виділенні пріоритетних напрямів діяльності її суб'єктів, їх активності, що у свою чергу ґрунтуються на відмінностях місцевих умов, зокрема таких з них, як демографічна ситуація; регіональні етнічні і культурні традиції; структура народного господарства та фінансово-економічне становище регіону; природно- географічні умови, історичні тощо, тобто залежать від чинників, більшою чи меншою мірою визначальних у конкретній місцевості.

Так, демографічна ситуація в регіоні, співвідношення соціальних груп вимагають визначення пріоритетних напрямів державної молодіжної політики та ресурсів, що виділяються на провадження політики стосовно певної категорії населення, вибору конкретних форм і методів роботи. Крім того, на спосіб життя молоді значно впливають міграційні процеси. Важливим чинником у формуванні регіональної специфіки повікових відмінностей міграційного приросту є освітній чинник.

Демографічній кризі в Україні та в деяких інших постсоціалістичних країнах, що характеризуються від'ємним приростом населення, сприяє вплив глобалізації, який виявляється в істотному перерозподілі та використанні інтелектуального потенціалу країн, що стали на шлях самостійного розвитку та ринкових реформ, у його перетоку з менш розвинених регіонів світу в більш розвинені.

Починаючи з 1993 р., чисельність населення України скорочується з кожним роком і за