УДК 330.5:330.341.1

НЕТУДИХАТА К.Л., ЦИПЛІЦЬКА О.О.

Миколаївський державний гуманітарний університет ім. Петра Могили, м. Миколаїв

МЕТОДОЛОГІЧНІ ПИТАННЯ ФОРМУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІННОВАЦІЙНОЇ СИСТЕМИ

У статті досліджується проблема формування національної інноваційної системи. Окреслюються методологічні аспекти і визначаються інституційні чинники впровадження її в Україні.

The article is devoted to the developing of national innovation system. Its methodological aspects are viewed and the institutional factors of its implementation are defined in the research.РОЗВИТОК СВІТОВОЇ економіки переконливо демонструє, що в Україні не може бути іншого шляху розвитку, ніж формування економіки, заснованої на знаннях, тобто економіки інноваційного типу. У розвинутих країнах уже укріпилося розуміння того, що для переходу до даного типу економіки необхідна цілісна національна інноваційна система, що перетворить нове знання на продукти й послуги, необхідні суспільству. Тому реалізація курсу на формування структурно-інноваційної моделі розвитку економіки потребує суттєвого нарощення й підвищення ефективності використання інноваційного потенціалу, тобто інтеграцію науково-технічного, освітнього і виробничого потенціалу інноваційно активних підприємств у рамках національної інноваційної системи.

Проблема формування національної інноваційної системи як головного чинника активізації інноваційної діяльності підприємств розглядається в численних публікаціях вітчизняних дослідників. Зокрема це наукові праці Гейця В.М., Семиноженка В.П.[1], Гриньова Б.В, Бубенко П.Т., Гусєва В.А.[2], Федулової Л., Пашути М.[3] та інших.

Однак негативна ситуація, що сформувалася в інноваційній сфері України, потребує подальшої розробки концептуальних підходів і методологічного інструментарію конкретних шляхів вирішення завдання активізації інноваційних процесів. Назріла необхідність у перегляді існуючих методологічних підходів до розвитку інноваційної діяльності в Україні, адаптації відомих, а також, за необхідності, розробки нових принципів і механізмів інноваційного розвитку економіки. Крім того, недостатньо розробленими залишаються питання науково-методологічної бази формування вітчизняної інноваційної системи.

Мета статті полягає у тому, щоб розкрити методологічне підґрунтя формування національної інноваційної системи. В дослідженні використано діалектичний метод пізнання та системний підхід до вивчення економічних процесів, а також наукові праці вітчизняних і зарубіжних учених з проблематики.

Практика останніх 15 років переконливо показала, що існуючі підходи до забезпечення життєдіяльності економіки держави, засновані на одержанні дотацій держбюджету, використанні природних ресурсів і наявного промислового потенціалу, не можуть забезпечити комплексного розвитку економіки і підвищення якості життя населення. Ці проблеми можуть бути вирішені тільки через використання інноваційних механізмів розвитку економіки країни.

Саме тому в умовах орієнтації економіки на інноваційний шлях розвитку ключового значення набуває формування дієвих механізмів взаємодії науки, освіти, бізнесу, держави. Особлива роль у встановленні ефективних інтеграційних відносин належить національній інноваційній системі.

У методологічному плані розробка концепції інноваційної системи передбачає використання цілісного підходу до інноваційного процесу, його формування, структури, динаміки. Соціальне значення мають не розрізнені спроби використати конкретні розробки у виробництві, не часткові заходи щодо налагодження тих або інших ланок інфраструктури інноваційного процесу, а формування цілісної, гнучкої й динамічної інноваційної системи, здатної вирішувати проблему зміни або модернізації технологічного базису суспільства. Тому методологія системного підходу має тут принципове не тільки теоретичне, але й практичне значення [4].

Поняття національної інноваційної системи (НІС) все ширше використовується і в теоретичних роботах, і в переліках практичних кроків з переходу економіки на інноваційний шлях розвитку. Створення НІС розглядається в державних документах як пріоритетне завдання державної науково-технічної політики [5]. Однак питання про реальний зміст даного поняття в економічному, соціальному та інших аспектах залишається ще в значній мірі дискусійним.

У другій половині ХХ століття теорія інновацій пройшла складний шлях від опису окремого підприємства, фірми, інституту, держави як окремих елементів інноваційного процесу до розуміння їх як окремої системи інституційних чинників. Саме це стало підґрунтям для розвитку комплексного підходу та формування концепції національної інноваційної системи.

Авторами концепції НІС є група західних економістів (Фрімен К., Лундвалл Б., Нельсон Р., Росенберг Н., Меткальф С.), які в 80-90-х роках ХХ ст. майже одночасно розпочали роботу з формування сучасної теорії інноваційної діяльності та розробили її загальні методологічні принципи, а саме:

слідування ідеям Й.Шумпетера стосовно конкуренції на основі інновацій і наукових розробок у корпораціях як головного фактора економічної динаміки;

визнання особливої ролі знання в економічному розвитку;

розгляд інституціонального контексту інноваційної діяльності як фактора, що впливає на її зміст та структуру. Коли знання стають економічним ресурсом, а інформаційні технології повністю замінюють світову

систему економіки, саме такий перехід до

вивчення інноваційних процесів стає

принципово важливим.

Створення НІС є одним з основних інституційних перетворень при переході до інноваційної економіки, що забезпечує умови для стійкого розвитку на основі повного використання інтелектуального потенціалу та поширення й реалізації нових системних знань.

Уявлення про сутність НІС розрізняється за функціональним призначенням. Так, К.Фрімен вважає, що НІС - це мережа інститутів у суспільному і приватному секторах, чия діяльність і взаємозв'язки сприяють розробці, імпорту і проникненню нових технологій [6]. Лундвалл Б. розглядає її як сукупність елементів та їх взаємозв'язків, які забезпечують створення, розповсюдження та використання нових і економічно корисних знань, вони локалізовані в межах кордонів національної держави [7]. Нельсон Р. та Росенберг Н. вважають, що НІС - це сукупність інститутів, взаємодія яких детермінує інноваційність національних фірм [8]. Меткальф С. розкриває її як сукупність різних інститутів, що спільно та індивідуально вносять свій вклад у створення і дифузію нових технологій, створюють конструкцію, в межах якої уряд формує й реалізує інноваційну політику.