З 90-х років у Фінляндії спостерігається зростання обсягу вантажоперевезень, що визначало тенденцію до збільшення використання моторного палива. До 2002 року особливо зросли пасажирські перевезення, за десятиліття вони збільшилися на 9%. До того ж в кінці минулого століття на 1 тисячу жителів країни чисельність автомобілів досягла 480 [3]. Отже, динаміка розвитку транспорту вимагала збільшення витрати енергоносіїв, насамперед нафти і газу. В цій галузі економіки політика держави в енергозбереженні об'єктивно не могла бути особливо успішною.

У той же час значна увага приділялася в країні скороченню енергоспоживання у сфері послуг і комунального господарства. Було значно розширено будівництво великоблочного житла в багатоквартирних будинках, впроваджено заходи щодо теплоізоляції в комунальному господарстві та житловому секторі.

В аграрному секторі також відбувалося зниження енергоспоживання, перш за все в ході суворої її економії, здешевлення виробництва енергії, за рахунок переводу теплових станцій з електрики на використання деревини й біомаси. У цій галузі, як і в лісопромисловому комплексі Фінляндії, вторинні енергоресурси в 80-90-і роки стали основними [3].

Проведена державна політика в галузі енергетики утримувала її в стабільному стані, дозволила зменшити енергоємність виробництва в промисловості, будівництві житла, сільському господарстві й за рахунок цього досягти збалансованого енергоспоживання у сфері послуг, комунального господарства і на транспорті.

Проте досягнуті в ході першого етапу реформування енергетики протягом 70-80-х років рубежі не гарантували енергобезпеки Фінляндії в складних умовах світової енергетичної кон'юнктури. Ріст енергоємних галузей промисловості в країні, сфери послуг, особливо житлового сектора у зв'язку з підвищенням життєвого рівня населення, об' єктивно вели до необхідності подальшого удосконалення енергокомплексу з використанням, перш за все, внутрішніх ресурсів. При цьому світова практика розвитку енергетики, підходи Європейського Союзу до цієї галузі сучасної економіки вказували на необхідність її лібералізації, роздержавлення власності й активного впровадження ринкових відносин у діяльність енергетичних підприємств і компаній. Починаючи із середини 90-х років, державна політика у Фінляндії в галузі енергетики враховує зазначені світові та європейські тенденції та зазнає серйозних змін. На перший план у ній виходять ринкові реформи при збереженні великої підтримки галузі, впровадження нових і ефективних технологій виробництва, передачі та розподілу енергії в країні.

У червні 1995 року у Фінляндії було прийнято закон (Market Act) про лібералізацію діяльності національного енергетичного комплексу і впровадження ринкових відносин у сфері передачі та розподілу електроенергії. До цього часу в країні нараховувалося 120 виробників електроенергії, яким належало близько 400 електричних станцій [5]. Відповідно до прийнятого закону фірми й організації, які закуповували електрику в обсязі не менше 500 кВт. год. на рік, отримали право вибору постачальника енергії на конкурентній основі. В 1997 році таке право одержали всі споживачі електроенергії.

Значні зміни в зв' язку з реформуванням фінського енергокомплексу відбувалися в системі розподілу енергії. Такі провідні концерни, як "Фортум", "Пох'єлан Войма", за участю міністерства торгівлі й промисловості створили спільну електророзподільну компанію "Суомен Кантитаверкко", що стала належати ЛЕП, які забезпечують надходження енергії з Росії та Швеції. Передачу енергії на внутрішніх лініях почала здійснювати компанія "Фінгрід", яка стала оператором національної енергомережі. На регіональному рівні ці функції мали 10 операторів і понад 100 розподільних компаній [6].

Політика реструктуризації енергетичної галузі у Фінляндії, згідно з прийнятим Законом в 1995 році, була спрямована на створення механізмів функціонування внутрішнього і зовнішнього ринку електричної енергії, на зниження рівня державного управління енергетикою в країні.

У той же час приватизація низки енергопідприємств, особливо в сфері передачі та розподілу енергії, зміцнила позиції приватного бізнесу в ході енергетичної діяльності.

Закон про енергетику у Фінляндії визначив нормативно-правові вимоги до генерації, передачі й постачання електроенергії, до експортно-імпортних операцій. У ньому визначався порядок укладання контрактів на постачання електрики, умови компенсації за її затримку або недопоставку споживачам. Окремі статті Закону закріплюють повноваження регулюючого органа, містять положення про порядок залучення до відповідальності тих учасників енергоринку, що порушують технічні й нормативні правила експлуатації передатних мереж.

У ході здійснення реформування енергетики було визначено й основні положення державного регулювання ринкових відносин у цій важливій галузі економіки країни. Вони полягали у такому:

встановлення правових основ бізнес- діяльності в енергетиці;

визначення системи ліцензування підприємницької діяльності в цій сфері;

регулювання системи оплати послуг компаній - природних монополістів;

визначення умов доступу споживачів до послуг, що надаються енергомережевими компаніями;

здійснення функцій накладання штрафів та інших санкцій на тих учасників енергоринку, що не виконують нормативно-правових актів та розпоряджень аж до передачі на розгляд у суді;

функції, пов'язані з підтримкою стабільності дії

фінського енергетичного комплексу загалом.

Важливим державним органом, що здійснює у

Фінляндії нагляд за правильним застосуванням Закону про енергетику, є Міністерство торгівлі та промисловості. Йому підлегле управління енергетичного ринку, що контролює процес встановлення "розумних" цін з передачі й розподілу електрики мережними компаніями. Такий підхід здійснюється при виникненні або конфліктних ситуацій між постачальниками й споживачами енергії, або в результаті порушень порядку її одержання, особливо у галузі ціноутворення.

Суттєве місце у державній політиці Фінляндії з