УДК 330.341.1 БЕГЛИЦЯ В.П.

Міністерство освіти і науки України, м. Київ, Україна

АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ

Розглядаються актуальні питання теорії та практики інноваційної активності підприємств. Висвітлені питання стратегії розвитку інноваційної діяльності, обґрунтовується необхідність державної підтримки та нормативно- правового забезпечення розвитку інноваційної активності.

Pressing questions of the theory and practice of innovative activity of the enterprises are considered. Questions of strategy of development of innovative activity are covered. Necessity of the state support and normative and legal maintenance of development of innovative activity is proved.ВСТУП. Характерною рисою ХХІ століття є поглиблення інтеграційних процесів в усіх галузях економіки та науково-технічного прогресу. У цьому зв'язку підтримка та забезпечення високого рівня інноваційної активності національної економіки є одним з найголовніших пріоритетів внутрішньої політики України, що дозволить підтримувати конкурентоздатність вітчизняної продукції та послуг, зміцнювати національну безпеку держави, суспільства і кожного громадянина зокрема. Виконання поставленого завдання вимагають нових ідей і підходів, що розвивають перспективи пошуку інноваційної моделі розвитку національної економіки у контексті послідовного впровадження сучасних досягнень наукової та науково-технічної діяльності, застосування передової інноваційної системи управління народногосподарським комплексом.

Нині проблемам інноваційного розвитку економіки країни присвячені праці відомих в Україні та за кордоном вчених: Бурлакова В., Вовканича С.Н., Гальчинського А.С., Гейця В.М., Губенка П.Г., Денисюка В.А., Долішнього М.І., Домречева В., Дорофієнка В.В., Калиновича С.В.,

Колосюка В.П., Маліцького Б.А., Поповича О.С., Семиноженка В.П., Соловйова В.П., Федулової Л.І., Цихана Т.В. та ін.

У працях згадуваних авторів зроблена спроба окреслити роль і значення інноваційної політики у контексті розвитку економіки держави, сформульовані методологічні засади її розвитку тощо. Завдяки цим працям українська наука зробила великий крок в активізації інноваційної політики держави, намітилася серйозна тенденція у виробництві конкурентоздатної продукції і послуг тощо.

Проте, на наш погляд, для того, щоб інноваційна діяльність перетворилась на дієздатний організм, який би демонстрував сталі, високі темпи зростання економіки, потрібно поглиблювати теоретико-методологічні засади формування інноваційної політики, в чому, власне, і полягає актуальність даної роботи.

Обговорення проблеми. Незважаючи на проголошення інноваційного шляху розвитку, дотепер рівень впровадження інновацій настільки низький (їх впроваджує лише 10% промислових підприємств країни), що його вплив не забезпечує хоч якогось більш-менш суттєвого зростання рентабельності промислового виробництва. На ХХІ міжнародному Київському симпозіумі з наукознавства та науково- технічного прогнозування було відзначено, що впродовж останніх п'яти років держава практично самоусунулася від підтримки пріоритетних напрямків розвитку науки і техніки. Порівняно з 1992 роком обсяг її фінансування зменшився більш ніж у 6 разів. Якщо у 2000 році їх питома вага у загальному обсязі фінансування науки складала 12%, то в

році вона зменшилася до 4%. Частка робіт з високими технологіями посідає лише 1%. Тому невипадково за виробництвом високотехнологічної продукції на 1 млн. населення Україна в десятки разів поступається Іспанії, Італії, Ізраїлю та Ірландії [1]. Низька інноваційна активність в Україні є причиною низького рівня виробництва валової продукції (ВВП) на душу населення. Якщо у 2003 році в Україні ВВП на душу населення складав 970 доларів США, то в Італії - 21 570 доларів, тобто вищий більш ніж у 22 рази. В Ізраїлі цей показник вищий у 16 разів, Польщі - у 5 разів, Білорусії - майже у 2 рази і в Росії - у 2,6 раза. Відповідно до цього і обсяг експорту високотехнологічної продукції в Україні складав тільки 0,6 млн. доларів США, тоді як в Італії - 20,0, Ізраїлі - 5,5, Польщі - 1,3, Росії - 5,3 млн. доларів. Нам здається, що дуже виразну порівняльну оцінку виробництва валової продукції дає такий показник, як обсяг експорту високотехнологічної продукції на 1 млн. населення, що може бути методологічною підставою для обґрунтування показників розвитку економіки. Обсяг експорту за цим показником в Україні становить 11,9 млн. доларів США, тоді як в Італії, Іспанії, Ізраїлі - відповідно 345,3; 342,6 і 216,8 млн. доларів США. Навіть у Білорусії, Польщі та Росії цей показник відповідно становить 22,3; 35,1; 37,3 млн. доларів США [1].

За розрахунками експертів Світового економічного форуму, Україна за темпами зростання індексу конкурентоспроможності у

році посіла 84-е місце (у 2004 році - 86-е місце) зі 117 країн, а в рейтингу конкурентоспроможності бізнесу - 75-е місце (зі 116 країн), перебуваючи позаду Росії, Намібії та Шрі-Ланки [2].

З наведеного випливає, що Україна потребує суттєвого поліпшення державної політики із впровадження інноваційної моделі розвитку економіки. При цьому відзначимо, що жодній з країн, які сьогодні мають високий індекс конкурентоздатної продукції не вдалося здійснити інноваційні перетворення без фінансової, інвестиційної та матеріально- технічної підтримки заходів, спрямованих на впровадження науково-технічних розробок, новітніх технологій у виробництві, технічне переоснащення, освоєння висококонкурентної вітчизняної продукції. До речі, прикладом цього є США, Китай, країни Західної Європи, Південно-Східної Азії та ін.

Відзначимо, що значний вплив на залучення інвестиційних ресурсів має справити виважена послідовна інвестиційна політика держави шляхом створення правової бази інвестиційної діяльності у відповідності до європейських стандартів. У цьому зв'язку в Україні була затверджена Програма розвитку інвестиційної діяльності на 2002-2010 роки, прийнята Програма гармонізації законодавства України із законодавством Європейського Союзу.

Ключовим законом, що визначає формування інвестиційного клімату, є Конституція України, в якій