У контексті рамкових законів, які регулюють інвестиційну діяльність є закони "Про інвестиційну діяльність", "Про захист іноземних інвестицій в Україні", "Про основи державної політики у сфері науки і науково-технічної діяльності". Можливість практичної реалізації правових і економічних принципів запровадження і функціонування спеціального режиму інвестиційної й інноваційної діяльності технологічних парків, яких нині в Україні налічується 8 одиниць, зобов' язані Закону України "Про спеціальний режим інвестиційної й інноваційної діяльності технопарків та інноваційних структур інших типів".

Треба сказати, що у психологічному плані технопарки через значні фінансові порушення нині не справляють позитивного враження у більшості дорослого населення. Спеціальні економічні зони і території пріоритетного розвитку в Україні також не можуть служити взірцем для наслідування гарного прикладу іншим, оскільки в пільговому оподаткуванні підлягали всі суб'єкти господарювання в межах зони, незалежно від того, чи їх діяльність носила інноваційний характер. У цьому зв' язку відзначимо, що держава повинна окреслити перелік видів господарської діяльності, що повинні оподатковуватись на пільгових умовах і жорстко контролюватись за недопущенням правопорушень. Вважаємо, що в Україні уряду потрібно спрямовувати свої зусилля на створення вільних економічних зон, надаючи їм податкові пільги як дійовий механізм підтримки економіки, хоча ним потрібно навчитися вміло користуватись, оскільки при невмілій постановці цього питання він є небезпечним. Прикладом цього є Китай, який переносив досвід створення вільних економічних зон на країну впродовж 20 років і має намір продовжувати ще 20-30 років. В Китаї вільні економічні зони використовують як локомотив, який тягне всю економіку, а також експериментальний майданчик, який захищає економіку країни від ризику невдалих нововведень. Вони апробуються у вільних економічних зонах [3].

Треба сказати, що історичний досвід України 2005 року свідчить, що позбавлення податкових пільг у вільних економічних зонах призвело до погіршення інвестиційного клімату. Держава змушена була компенсувати витрати тим іноземним і вітчизняним інвесторам, яким була гарантована незмінність законодавства. У результаті цього державний бюджет недоотримав значних сум грошей, а багато підприємців почали вивіз і закриття підприємств, які працювали у цих зонах. Зняття податкових пільг у вільних економічних зонах носить безболісний характер за умови високих темпів зростання індексу конкурентоспроможності, який розглядається у контексті трьох його складових: якості макроекономічного середовища (міжнародний, демографічний, економічний, природне середовище і ресурси, технологічний, політико-правовий, соціально-куль-турний та інші компоненти), якості роботи державних інституцій, темпів залучення та використання інформаційних технологій. За цим критерієм із посткомуністичних країн найвищу позицію займає Естонія (20 місце), значно випереджаючи таку країну, як Франція. А найвищі позиції з європейських країн займають Фінляндія, Швеція, Данія (1, 3 і 4 місця відповідно) [1, с. 49]. Тому високе податкове навантаження на економіку цих країн не заважає бути їм конкурентами на світових ринках і забезпечувати високий стандарт рівня життя для своїх громадян. Іншими словами, коли підприємницька діяльність, заснована на інноваційних технологіях, запущена на "повні оберти", податкові пільги вже не мають виняткового значення, їх можна ліквідувати, але за умови, що це не буде суперечити чинному законодавству.

Поряд із цим є підстави стверджувати, що з тих суб'єктів господарської діяльності, продукція яких ще не вийшла на стадію промислового випуску, недоцільно здійснювати амортизаційні відрахування, спрямувавши їх на впровадження інновацій. А поки що ту частину амортизаційних відрахувань, яка закумулювалась у Державному бюджеті України, варто передати в регіони для цільової допомоги підприємствам, які здійснюють технічне переозброєння, освоюють нову техніку і технологію тощо. Нові соціально- економічні стратегії розвитку інноваційної діяльності засвідчують необхідність державних гарантій на пільгове кредитування і страхування кредитів, спрямованих на виконання державних і регіональних програм. Держава повинна стимулювати впровадження інновацій шляхом надання субсидій, особливо малим підприємствам.

На жаль, тенденції інвестицій в українську економіку є дуже незначними і не носять характеру технологічного контексту. Вони, головним чином, спрямовані на отримання доходу від експортної діяльності, реалізуючи сировинну продукцію, вироблену переважно за екстенсивними технологіями.

Масовий розвиток інноваційної діяльності актуалізує політику венчурного бізнесу, суть якого полягає в тому, що венчурні інвестори роблять ставку саме на інновації, беручи на себе підвищені інвестиційні ризики. У цьому контексті відзначимо, що з метою врегулювання цього виду ін-вестування на законодавчому рівні у 1994 році Президентом України було прийнято указ "Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії", а у 2001 році було прийнято Закон України "Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)". Крім того, розроблено майже 40 підзаконних актів, що регулюють діяльність у цій сфері.

Венчурний капітал є найбільш пристосованим для ризикового інвестиційного забезпечення інновацій. Для розуміння сутності венчурного капіталу відзначимо, що венчурний інвестор надає підприємству необхідні засоби шляхом вкладання їх у статутний капітал або надання кредиту, за що отримує певну частку в статутному фонді компанії, яку залишає за собою до того часу, доки не буде вважати за потрібне "вийти" з підприємства, тобто продати свою частку і отримати належний йому прибуток [4].

Чи не найголовнішою позитивною рисою венчурного бізнесу є звільнення венчурного капіталу від проміжного оподаткування, що не дає можливості включати до складу валових доходів коштів, залучених від інвесторів; прибутків, отриманих у результаті вчинення операцій з активами; прибутків, нарахованих