УДК 332.72

ГОРЛАЧУК В.В., Миколаївський державний гуманітарний університет імені Петра Могили,

м. Миколаїв, Україна ГАЙДАЄНКО О.М., Південнослав'янський інститут КСУ, м. Миколаїв, Україна

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ УПРАВЛІННЯ РАЦІОНАЛЬНИМ ВИКОРИСТАННЯМ

Розглядаються методологічні засади управління рекреаційними територіями регіону. Обґрунтовуються механізми прийняття ефективних управлінських рішень та функції

управління рекреаційними територіями.

Methodological bases of management are opened by recreational territories of region. Mechanisms of acceptance of effective administrative decisions and functions of management by recreational territories are proved.3 огляду на збільшення чисельності суб'єктів туризму особлива увага приділяється становленню та розвитку рекреаційних територій. Саме рекреаційні території, за рахунок своєї гнучкості, руйнують стереотип, який склався при адміністративно- командній системі, що тільки санаторно-курортні установи є основою оздоровлення людини. Проте виконання функцій, покладених на рекреаційні території, нині наштовхується на серйозну економіко-правову, соціальну, екологічну невизначеність, що призводить до підприємницького ризику. За таких обставин в Україні, як і в регіоні, зокрема, повинна діяти ефективна система управління цими землями з метою своєчасного реагування на мінливі вимоги ринку.

Актуальність і новизна теми управління як напряму дії суб'єктів управління змушує науковців і практиків зосередити увагу на формуванні методології прийняття управлінських рішень щодо використання рекреаційних територій, демонструванні важливості цього напрямку в інтерпретації сучасної картини розвитку нашої країни.

В ході еволюційного процесу формування науки про управління як мультидисциплінарної сфери знань, що використовує інструментарій значної кількості політичних, юридичних, економічних, психологічних, екологічних наук, наук про державне управління тощо виникла об' єктивна необхідність розшифрувати понятійно-категорійний апарат термінів "управління" і "регулювання", "управління" і "менеджмент".

Це важливо тому, що ці терміни в практиці управління невиправдано ототожнюються, що створює руйнівний вплив на суспільну свідомість.

Пошук відповіді на поставлену проблему дозволяє зробити висновок, що поняття "управління" і є методологічним підґрунтям "регулювання". Причому носіями і виразниками ідеології управління рекреаційними територіями виступають Конституція України - Основний закон прямої дії і Земельний кодекс - галузевий законодавчий акт прямої дії. Всі інші законодавчі акти мають своїм завданням регулювання системи управління з метою підтримання вектора її стабільного, стійкого стану, тобто забезпечення реалізації тих положень, що окреслені в Конституції України і в Земельному кодексі України.

Наприклад, стаття 20 Земельного кодексу

процеси регулювання - оскільки це якісно різні види діяльності.

Аналізуючи суть термінів "управління" і "регулювання", нами представлено схематичне зображення цих процесів (рис. 1).

Наприклад, позиція 1 на координатній площині, що відображає відхилення від вектора мети досягнення (управління) щодо нераціонального використання землі шляхом прийняття двох Законів України "Про охорону земель", "Про державний контроль за використанням і охороною земель" від 19.06.2003 р.

Позиції 2 і 3, відхилення яких зумовлено відсутністю Законів "Про землеустрій" і "Про державний земельний кадастр", після їх прийняття будуть ліквідовані, перемістившись на пряму вектора мети.

Позиція 4, яка відображає порушення правових основ організації охорони, ефективного використання природно-заповідного фонду України, відтворення його природних комплексів та об' єктів, зініціювала прийняття Закону

України в якості управлінського рішення проголошує встановлення та зміну цільового призначення земель, але регулювання цього процесу здійснюється на підставі постанови Кабінету Міністрів України "Про порядок зміни цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб" від 11.04.2002 р. №502. Іншими словами, Конституція України, Земельний кодекс України засвідчують сам факт прийняття того чи іншого управлінського рішення "передачу землі у приватну власність, користування, розвиток ринку землі тощо", а деталізація цього процесу, виходячи з реагування на зміни, які відбуваються у навколишньому середовищі, відбувається шляхом регулювання на підставі підзаконних правових актів. Як бачимо, не можна поєднувати процеси управління рекреаційними територіями і

України "Про природно-заповідний фонд України", Кримінального кодексу України, кодексу України про адміністративні правопорушення тощо забезпечить переміщення кривої відхилення на вектор мети. Тому спрямування відхилень шляхом прийняття низки законодавчих та підзаконних актів, які забезпечуватимуть прямолінійність вектора мети (управління), який можна представити наступним чином (рис. 2).

Треба сказати, що регулювання здійснюється не тільки законодавчими і підзаконними актами, але й системою організаційно-господарських, правових, соціально-економічних, екологічних і інших заходів. Тому в цілому можна зробити висновок, що регулювання - це система організаційно-господарських, правових, соціально-економічних, екологічних і інших заходів, здатних відповідно реагувати на зміни, які відбуваються у навколишньому середовищі (макро-оточення, безпосереднє середовище, внутрішнє середовище), з метою досягнення поставленої мети.

Зосереджуючись на категоріях "управління" і "менеджменту", слід звернути увагу, що ці терміни у наукових колах, практиці ринкового управління також ототожнюються. Проте у цих термінах існує відмінність, яку неможливо не враховувати в управлінській діяльності.

рекреації, раціональне використання землі, отримання прибутку від використання рекреаційних територій тощо).

Менеджмент рекреаційних територій представляє лише процес, який забезпечує виконання завдань, поставлених суб'єктами управління. Графічно це виглядатиме наступним чином (рис. 3).

Тому з позиції державного управління, суспільство та інститут його організації - держава, повинні розглядати ці категорії як різні сфери суспільних відносин, що не дозволить кожній юридичній чи фізичній особі тлумачити їх на свою користь. Але при цьому не можна розглядати управління і менеджмент як окремі

Наприклад, управління рекреаційними територіями - це діяльність, спрямована на досягнення кінцевої мети (зонування територій природно-заповідного фонду, визначення зон стаціонарної рекреації та зон регульованої

фрагменти господарського життя. Управління і менеджмент потрібно розглядати як цілісність, як єдиний організм, що утворює нову якість на основі емерджентної взаємодії якостей його