а тільки надаються ним у користування адміністраціям, наприклад, ландшафтних регіональних парків. У цьому зв'язку у Миколаївській області є прецеденти, коли первинний землекористувач повертав назад раніше надані паркам землі (РЛП "Тилігульський", Кінбурнська коса тощо). Що тоді робити, коли інвестор вклав значні суми грошей на розвиток цих територій?.. Тому, не випадково, землі, які можуть бути використані в якості рекреаційних територій нині є незатребувані інвесторами через правову неврегульованість відносин між учасниками цього процесу.
Наведене ілюструє той факт, що тільки створення національних природних парків на базі РЛП, в основі яких лежить право на постійне користування є запорукою активізації інвестування у цю сферу бізнесу, сферу розвитку рекреаційних територій, що входять до складу національних природних парків. До речі, у світі нині не існує регіональних ландшафтних парків, а є національні парки, резерванти, принаймні це випливає з джерела [1, с. 17-31]. Думка місцевих органів влади про те, що створивши національні природні парки ними буде витрачено важелі впливу на ситуацію в межах РЛП є хибною. Але давайте розглянемо це на прикладі Кінбурнської коси, де із загальної території материка (суші), площа якої складає 11515,2 га землі Державного лісового фонду складають 9597 га, або понад 83% суші. То хіба управління цими землями не здійснюється Центральним органом влади вже сьогодні? Здійснюється. Крім того, Центральний орган виконавчої влади може впливати на землі державного запасу, яких у РЛП "Кінбурнська коса" нараховується 272,4 га. Але якщо врахувати те, що Центральний орган виконавчої влади не може впливати на землі Покровської сільської ради площею 815,8 га державного запасу, колективного рибного господарства "Свідомість" площею 823,1 га та землями підсобного господарства ОМУРК площею 6,9 га, то побачимо, що право на землю регіонального ландшафтного парку давно належить державі.
Це означає, що методологічно потрібно перебороти стереотип мислення у контексті того, що створивши національний природний парк, земля стане джерелом отримання прибутку не місцевого бюджету, а державного. Але головне при цьому те, що на Кінбурнській косі відбудуться зрушення в соціальній, економічній, демографічній, екологічній та інших сферах, будуть створені умови для відпочинку туристів, їх духовного і культурного зростання.
Відтак, у рамках національних природних парків пожвавиться процес екологічного страхування природно-заповідного фонду, в тому числі рекреаційних територій, надання податкових та інших пільг, відшкодування збитків, заподіяних довкіллю тощо.
У системі управління рекреаційними територіями важливе місце належить такій функції як стандартизація і нормування. Стандарти і норми - це документ, у якому встановлюються параметри використання рекреаційних територій, що забезпечують охорону довкілля і здоров'я рекреантів. До першої групи параметрів відносяться стандарти і норми антропогенного навантаження на рекреаційні території, характеристика видів діяльності, гранично допустиме забруднення території, якісні параметри водних джерел тощо, тобто ті параметри, що продовжують "життя" рекреаційних територій.
До другої групи відносяться стандарти та норми впливу на рекреантів зовнішнього середовища. Одним із джерел підвищеної небезпеки для здоров' я рекреантів є повітряні лінії електропередач. Перебуваючи у зоні впливу електромагнітного поля, людина порушує своє природне магнітне поле (розмагнічується), що призводить до дисбалансу організму. Як результат цього - людина хворіє (головний біль, стомлюваність, сонливість, дратівливість тощо).
Крім того, електромагнітне поле, що створюється при проходженні струму по проводах, має властивість утримувати невидимі для людського ока пилинки, утворені при руйнуванні поверхневого шару ґрунту, викиди автомобільного транспорту, промислових підприємств тощо. В результаті цього створюється, так звана, канцерогенна аура, яка надзвичайно шкідливо впливає на здоров' я людей та інших живих організмів [9, с. 9]. Але при цьому треба сказати, що у практичному виробництві існують норми, які регламентують, що будь-яка діяльність поза межами впливу електричних проводів є безпечною. Спираючись на Правила охорони електричних мереж для повітряних ліній електропередач [4], можна так окреслити охоронні зони (від крайніх проводів), за межами яких будь-яка діяльність є безпечною для людини: для ліній напругою до 1 кВт - 2 м; для ліній напругою до 20 кВт - 10 м; для ліній напругою до 35 кВт - 15 м; для ліній напругою до 110 кВт - 20 м; для ліній напругою до 150-220 кВт - 25 м; для ліній напругою до 330-500 кВт - 30 м; для ліній напругою до 750 кВт - 40 м; для ліній напругою до 1150 кВт - 45 м.
Аналогічно цьому на основі нормативів [5] встановлюються охоронні зони нафтопроводів, газопроводів, у межах яких забороняється будь- яка діяльність, що не має прямого відношення до їх експлуатації.
Згідно з вимогами відомчих нормативних актів [3, с. 245] на річках і водосховищах, з яких здійснюється водозабір також встановлюються охоронні зони з метою запобігання погіршенню якості води.
В умовах, коли території рекреаційного використання розміщені на землях оздоровчого призначення, то їх використання повинно вписуватись в рамки вимог, що випливають з Положень про курорти [3], які регламентують диферен-ційоване використання земель у контексті кожної із зон.
На вибір місце розташування рекреаційних територій, зниження рівня забруднення неприємними запахами, зменшення шуму тощо, що роблять непривабливими рекреаційні території існують Державні санітарні правила планування та забудови населених пунктів, які регламентують мінімальні розміри санітарно- захисних зон [2].
Функція набуття і реалізації права на землю рекреаційних територій передбачає управлінські дії з передачі землі у