УДК 008 (091)(477)

Костельнюк М.М., Миколаївський державний гуманітарний університет імені Петра Могили

Державницькі погляди в літературній спадщині митрополита Петра Могили

Звертається особлива увага на історію українського народу. The main attention is paid to the role in history of Ukrainian people.

Постать Петра Могили не можна оминути, досліджуючи історію освіти, науки, книгодрукування, мистецтв, церковного і політичного життя не лише України, а й всієї Східної Європи. Але передусім уся його діяльність об'єктивно була спрямована на духовне об'єднання українського народу, на зближення різних конфесій, поборюючих один одного суспільних станів і угруповань з тим, щоб усі вони могли усвідомити загальнонаціональний інтерес і досягти спільного блага нації. Адже без такої єдності неможливий був не лише опір чужоземному гнобленню, а й розбудова власного українського дому.

Особистість митрополита ніколи не переставала цікавити як його сучасників, так і пізніше істориків, викликаючи при тому полярні думки й судження. Але на яких би рисах характеру чи особливостях діяльності вони не зупинялися, всі одностайні в тому, що це був вольовий, авторитетний, твердий керівник, покликаний своєю добою та її звичаями. В той же час неодмінно відзначаються і його здібності досвідченого організатора, доброго порадника, мудрого наставника. З цього приводу М.С.Грушевський казав: "Могила був людиною великих організаторських здібностей, енергійною і талановитою" [2, с. 131].

"В українській історії, - пише дослідник А.Жуковський, - Петро Могила посідає настільки видне місце, що його ім'ям названо один з її періодів - "Могилянська доба", на загал оцінений як період культурного й церковного відродження України у ХУП ст. „Могилянська доба" припадає на той час, коли становище в Україні було вкрай напружене. Вона переживала глибоку кризу, викликану соціально-політичними й духовними чинниками Люблінської та Берестейської церковної унії. Старі духовні зв'язки двох народів - українського і польського - часів Ренесансу, трансформувались в напругу й протистояння в політичній та національній площині [7, с. 30].

Наступ католицизму, а згодом унія, внесли великий розлад в українське суспільство. Його верхівка поступово, але невпинно окатоличувалась. Петро Могила, як показала його подальша діяльність, розумів складність становища. Україна постала перед ним тією частиною християнського світу, де вирішувалась доля православ'я, а з ним - і доля народу, який формувався під його покровом ось уже кілька віків. Витончений розум, характер борця, глибоке християнське благочестя, - все це вимагало негайних дій, і Могила обирає шлях служіння і захисту православ'я. Свої зусилля він спрямовує на реформування національної освіти й православної церкви, на піднесення свідомості і гідності народу, прилучення України до складу вільних європейських держав [8, с. 107].

Про П.Могилу писали багато. Що цінувалося найбільш в діяльності митрополита? По-перше, він був видатним організатором української православної церкви. По-друге, Могила - визначний культурний діяч, проповідник, письменник та публіцист, організатор друкарства української книги. 20 років він керував видавничою діяльністю Лаврської друкарні, редагував й писав українською та церковнослов'янською мовами книги.

З цих перелічених чеснот митрополита найменш вивченою є літературна творчість. Літературні писання П.Могили досі ніхто не збирав, не перекладав на сучасну літературну мову і не намагався їх тлумачити: перше, через їхню певну невідповідність сучасним естетичним смакам, а друге, що творчість значною мірою затемнювала його потужна суспільно-громадська діяльність, передусім церковна, адже він під цим кутом зору постать епохальна.

Спробуємо відкинути завісу церковної діяльності та розглянути літературну спадщину Петра Могили. Своїми численними творами переважно на церковно-релігійні теми він займає певне місце в українській літературі. Митрополит не займався поезією спеціально, віршував він спорадично, і його здобутки тут скромні: за винятком хіба одного віршованого твору, який публікатори назвали "Розмисел про іноче життя". Цей твір був написаний задля зміцнення розхитаної дисципліни в тодішніх монастирях (саме організацією духовного життя пастви та монастирів П.Могила займався по-особливому старанно) [1, с. 117].

Загалом твір витримано у строгій православній ортодоксальності, і полишає він важке враження. Досконала людина тут бачиться позбавленою власного "я", своєї волі, думки, яка живе ніби за натисненням певних ідеологічних кнопок. Відтак конструювання ідеальної людини Могилою вельми нагадує пізніше комуністичне.

Більше значення, як поезія, має проза Петра Могили. Він творить кілька генеалогічних оповідань - це ніби прообраз пізніших сімейних хронік. Але найцікавіше в його прозі - "Сказання про чудесні й визначні явища в православній церкві". Ця підбірка писань Могили зв'язана з чудесами, які в його час діялися у Православній церкві - не тільки на території України (він же, врешті-решт, був не русином, а православним), але й на українських землях теж. Одне таке чудо сталося на обійсті його власного слуги, Станіслава Третяка. Третяк попросив Могилу освятити тільки що споруджений будинок, що той і зробив, залишивши там трохи святої води. Коли він через рік знову навідався до Третяків, господар з дружиною заявили при зустрічі, що збережена ними свята вода обернулася на вино. Могила скуштував її; вона мала смак молдавського вина ("вкус аки волоского вина"). Він захотів пересвідчитись, що не помилився (врешті-решт, син молдаво-волоського господаря напевно розбирався у молдавських винах). Коли подружжя присягнуло, що перетворення це - чудесне, Могила повірив їм на слово і забрав воду з собою. У час, коли він описував