Митрополит поставив собі завдання створити не просто опис чудес, чи синаксар, де оповідалося б про святих і позаприродні явища в минулому, а таку книгу про Божі чуда, творені в сучасному письменнику світі, що було новиною в українській літературі. Ідеологічна спонука тут теж проглядає надто прозоро: письменник хоче довести істинність православної конфесії на противагу до уніатської та римо-католицької, отож маємо яскравий зразок тенденційної літератури.

На сьогодні всі ці оповіді звучать як релігійна фантастика. Але попри те, вони цікаві ще й іншим: письменник не раз творить новельні конструкції, будує діалоги, вставляє в авторську мову оповіді сторонніх осіб, листи; письмо загалом легке, художнє, містичний елемент живить читацький інтерес. Окрім того, у твори потрапило чимало побутових житейських деталей та ситуацій: епізоди з життя козацтва, нападів польського війська, спілкування різних, тепер уже історичних, осіб, описи побуту ченців, пустельників, навіть князів тощо. Все це дає нам бачити „Сказання" Могили як дорогоцінну пам'ятку української художньої прози барокко.

Свій досвід художнього оповідача П.Могила переносить і в проповідницькі твори. Зразком такого оповідання є „Казання про владу", де побіч із розмислами на тему священичої влади бачимо вставні фабули про чуда, що значно оживлює оповідь.

Інший характер мають проповіді про шлюб: це вже чисті розмисли у стилі повчання. Цікаве тут є те, що П.Могила поділяє вчення римо- католиків про нерозторжність шлюбу, а ще цікавіше, що письменник дивиться на жінку не як ортодоксальний православний християнин, котрий бачив особу жіночої статі як втілення диявола, - а як на істоту, гідну поваги й шани [7, с. 32].

Зокрема, йому належить розробка і обґрунтування обрядів, характерних для життя українського суспільства того часу, скажімо, ритуалу вінчання.

Петро Могила є автором проповіді "Крест Христа Спасителя", яка донині може служити зразком гомілетики та свідчити про ораторський талант автора визначного твору полемічної літератури "Літос" [5, с. 36].

У роздумах Могили як мислителя доби барокко виразна тенденція до поєднання середньовічної схоластики й ідей Ренесансу і Реформації, античних та християнських авторів. Синтез західної і східної вченості та культури є їх найприкметнішою ознакою. Здійснюючи цей синтез на основі вітчизняної духовної спадщини селективно, Могила сприяв прилученню українського народу до культурних надбань людства. Визначальною рисою Бога, світу і людини є, за Могилою, любов, а відтак милосердя і терплячість. Ідея серця як осередка тілесного, душевного і духовного життя людини посідає в його творах вельми поважне місце. З нею Могила пов'язує ідею діяльної любові або доброчинства, що в свою чергу стає основою суспільної злагоди й єдності, наслідком яких є побудова "суспільного блага". Досягнення останнього пов'язується ним з діяльністю держави. Могила був одним із перших православних мислителів в Україні, який, виходячи із вчення про природне право, став думати про майбутню українську державу. Основним

державотворчим чинником він уважав не якийсь окремий стан, а злагоду, єдність усіх станів, етнічних угруповань і конфесій в Україні. Його ідеалом була сильна монархічна влада, обмежена законом. Закон і право Могила підносив вище будь-якої земної влади (і царської, і церковної), стверджуючи, що вони є не лише дар Божий, а й сам Бог, який його дав. У творах Могили, як і в творах Ю.Ліпсія та Г.Ґроція, спостерігається тенденція до зближення права і моралі. Ідеї і діяльність Могили сприяли духовній єдності українського народу, творенню єдиного комунікативного простору його культури, що було необхідною передумовою подальшої політичної

консолідації, здійсненої Б. Хмельницьким [3, с. 153].

У творах Могили висувалась ідея неперервності української історії, починаючи від доби Київської Русі. Тогочасний Київ пов'язувався з Києвом князя Володимира, і недарма вже за життя Могили українців називали „нацією Володимира", цілком виразно виокремлюючи їх від поляків, білорусів або литвинів та московітів. У творах митрополита до найменування країни застосовуються терміни Русь або Росія як її власна назва, а українська мова називається ним руською. Вживає він й терміни Мала та Велика Росія, але останній також не для позначення Московії. Можливо, що із його змістом він пов'язував землі та їх мешканців, які перебували під юрисдикцією митрополита Київського, Галицького і всієї Руси.

У працях Могили простежується звертання до київських святих і героїв минулих часів, яке використовується для патріотичного виховання молоді і піднесення духу народу в боротьбі за свободу [2, с.133].

Таке ж спрямування, що об'єктивно слугувало духовному єднанню українського народу, було властиве діяльності друкарні Києво-Печерської Лаври та її вченого гуртка, які впродовж багатьох років очолював Петро Могила. Добре усвідомлюючи роль книги, друкованого слова, праведник докладав усіх зусиль, щоб Києво-Печерська друкарня посіла визначне місце як серед інших друкарень України та Білорусії, так і в суспільному житті загалом. За роки його настоятельства з лаврської друкарні вийшло більше десятка назв видань. Серед них були і книги самого Петра Могили - як авторські, так і перекладні. Тоді ж він склав декілька канонів та церковних пісень, які свідчили про високий поетичний талант автора. І.Огієнко з цього приводу зазначав: "Могилянська доба - це найкраща доба в житті Печерської друкарні, доба її повного розквіту та многоплідної праці.