УДК 321.74(477)

ВЛАСОВ В.Г., Миколаївський державний гуманітарний університет ім. Петра Могили, м. Миколаїв, Україна

Соціал-демократична модель державного управління українського зразка і трансформація європейського досвіду реформування

У статті автор аналізує соціал-демократичну модель розвитку суспільства, переваги та недоліки українського зразка порівняно з європейським.

The author makes the analysis of the social-democratic model of society development, considers it's merits and demerits for Ukraine.

Безперечним фактом є те, що Україна з початку своєї незалежності обрала ліберально- демократичний шлях розвитку. Але до чого це призвело? На думку опонентів ліберальної парадигми управління державою, безмежне розширення особистих свобод, збільшення можливостей індивідуального вибору зрештою призводить до дезінтеграції самого суспільства. Адже лібералізм ставить інтереси особистості вище інтересів суспільства та держави. Але безмежне розширення індивідуальної свободи, яке сповідують ліберали, створює передумови для нагромадження конфліктного потенціалу в суспільстві, призводить до роз'єднання його членів, породжує індивідуалізм і егоїзм як ідеологічну основу життєдіяльності людини. Виникає небезпека появи анархії, злиття кордонів між свободою особистості і безвідповідальністю її перед суспільством за свої дії. Цю небезпеку чудово усвідомлюють і самі прихильники ліберальної моделі державного управління. Так, відомий американський вчений Ф. Фукуяма зазначає: "Ліберальна держава є обмеженою державою, де межі повноважень уряду чітко визначені сферою свободи особистості. Така система залежить не лише від правового регулювання, а й від самообмеження окремих особистостей" [7, с. 48].

Таким чином, практика лібералізму створює досить серйозні загрози стабільності суспільства. Якщо у Сполучених Штатах ліберальна модель устрою складалася об'єктивно, у ході досить тривалого історичного досвіду і розвитку, то в Україні в процесі проведення реформ дуже значною є роль суб'єктивного фактору - державної влади. Але після того, як ідею соціалістичного господарювання і всеосяжного управління економікою з боку держави в Україні та інших пострадянських країнах було відкинуто, громадська думка і політична практика хитнулися у протилежний бік - у бік майже цілковитого самоусунення держави від вирішення економічних проблем [6]. Далі, ніякого самоврядування не сталося на засадах ринкових відносин в галузі господарства, і в результаті ми отримали некеровану економіку, коли ринкове середовище, що діє за об'єктивними економічними законами, ще не створено, а механізми державного регулювання зруйновані.

Застосування ліберально-демократичних принципів державного управління у реформуванні української економіки не привело до бажаних результатів. І тут виникають певні сумніви щодо використання ліберальних установок як основи реформування соціальної сфери в Україні.

Як відомо, лібералізм, що прагне створити максимальні можливості для розширення свободи людини, водночас зовсім позбавляє її допомоги та підтримки з боку держави, яка від початку розглядається як форма обмеження особистих свобод, як чинник залежності особистості від держави. Тому зменшення участі держави у вирішенні життєвих проблем своїх громадян - одна з основних вимог лібералів.

Але у свідомості українських громадян міцно укорінилася думка про широкі обов' язки держави перед людиною. Не можна забувати про те, що кілька поколінь наших співвітчизників народилися і виросли в умовах соціалістичного ладу, який, на їхню думку, забезпечував їм досить високий рівень соціальної безпеки, гарантував цілий ряд соціальних свобод.

Не випадково більшість громадян України розглядали соціальні свободи, що мали в своєму розпорядженні, як невід'ємний елемент свого буття. Однин з лідерів української влади вважає, що утвердження демократії у нашій країні, мало дати громадянам України особисті, громадські свободи при збереженні у повному обсязі соціальної відповідальності й зобов'язань держави перед ними. Але сподівання не виправдалися і українці виявилися психологічно не підготовленими до нових "правил гри", встановлених ліберальною демократією. Це призвело до зростання соціального напруження і поглиблення зростаючої кризи.

Відповідно до соціал-демократичної моделі, базовими цінностями нової стратегії державного розвитку мають стати свобода, рівноправність, соціальна справедливість і солідарність. У політичній сфері це означає утвердження засад парламентської демократії, що дозволяє більшості реалізовувати свої інтереси, враховуючи при цьому права меншості. В економічній - оптимальне співвідношення державного регулювання і ринкового саморегулювання. У соціальній сфері - надання всім громадянам рівних шансів для досягнення життєвого успіху, створення умов для гідного життя кожного громадянина тощо; відродження духу колективізму і солідарності, зміцнення партнерства між державою, профспілками і суспільними групами, досягнення громадянської злагоди в ім'я реформ.

Але незаперечним є й те, що не всі методи реформування, апробовані європейською соціал-демократією, можуть бути безболісно використані в сучасних українських умовах. І це не в останню чергу стосується проблем перехідного періоду, які доводиться зараз вирішувати і водночас створювати міцне підґрунтя майбутнього сталого розвитку. Все це вимагає, на думку фахівців, чіткої, науково обґрунтованої програми дій уряду; вимагає це і компетентних й висококваліфікованих кадрів, відповідного суспільного клімату, що заохочує ініціативу, устремління в майбутнє, а, головне, - злагода і консолідація суспільства навколо головних цінностей та ідей прийнятої стратегії реформування.

І сьогодні такі умови вже є в українському суспільстві. Є не тільки певний практичний досвід проведення реформ із використанням соціал-демократичних "рецептів" управління, а й певні теоретичні розробки. Відбувається злам у громадській свідомості, суспільство консолідується навколо ідеї підтримки реформ, поступово починає довіряти владі, бачити життєву перспективу. Тому головним завданням для української влади, на думку автора, є обов'язкове подальше здійснення реформ, надання їм виразного соціального спрямування і забезпечення широкої громадської підтримки. А громадська підтримка можлива лише за