Як відзначають фахівці, визначення показника бідності пов'язане з цілим рядом методологічних труднощів. Приміром, за браком даних по деяких галузях і регіонах, а також із суб'єктивністю оцінки цього явища.

Абсолютна бідність визначається шляхом співставлення особистих та сімейних доходів (або витрат) із вартістю конкретного набору товарів та послуг.

Відносна бідність виводиться на основі зіставлення доходів окремої особи з доходами інших осіб та сімей.

Суб'єктивна бідність визначається шляхом співставлення фактичних доходів з очікуваннями і уявленнями конкретної особи.

Взагалі вважається, що однозначного визначення бідності не існує. В різних країнах - різне визначення. Межа бідності в багатих країнах передбачає вищу купівельну спроможність, ніж у бідних країнах, оскільки в них існують вищі стандарти.

Світовий Банк для міжнародних порівнянь використовує показник межі бідності, встановлений на рівні 4 доларів США на людину на добу в країнах Центральної та Східної Європи і колишнього СРСР. Для порівняння: у промислово розвинених країнах використовується межа бідності, котра відповідає межі бідності США і складає 14 доларів на людину на добу [3, с. 100].

У Європейському Союзі офіційну межу бідності визначають як відносну межу прибутків (другий метод за схемою Андбера). Особа вважається бідною, якщо її прибутки не перевищують 60 % середнього доходу у країні. Така методика також має певні недоліки. По-перше, бідність зводиться до рамок розподілення прибутків, а не справжніх доходів. По-друге, вибір самої межі є доволі приблизним - найчастіше наводиться 60 % середнього доходу, але інколи трапляється і 50 %, і 70 %. У результаті змін фіксованої частки прибутків змінюються й показники бідності в країні. По-третє, виникає питання, яке середнє обирати та яким є критерій середнього рівня. Розподіл бідності в окремих країнах Європейського Союзу за встановленою межею на рівні 60 % середнього прибутку, а це нині майже 80 млн громадян країн ЄС. Рівень бідності варіює від найнижчого в Данії (8 %) та Нідерландах (13 %) до найвищого в Португалії (23 %). Великобританія не має офіційної межі бідності, однак за стандартами Євросоюзу відсоток бідних у 1993 року там становив 19 % [4, с. 90]. Таким чином, не лише в світі, а й Європі зокрема, не існує єдиного критерію вимірювання межі бідності. Це спричинено різними підходами до вимірювання межі бідності в кожній окремій країні, що залежить безпосередньо від рівня економічного розвитку країни та діяльності урядів у цьому напрямку. Розробити єдиний критерій вимірювання межі бідності стане можливим лише за умови приблизної економічної рівності країн, що є просто нереальним. І тому дуже важливо розуміти, що межа бідності повинна визначатися кожною країною на офіційному рівні, в залежності від характерних особливостей даної країни.

У жовтні минулого року Євробарометр оприлюднив результати дослідження, присвяченого проблемі бідності та соціального відторгнення.

Вони свідчать, що європейці досить чутливі до цих питань. Наприклад, 73 % опитаних відчувають: бідність у їхній країні є досить розповсюдженою. 89 % виступають за термінові дії, спрямовані на боротьбу з нею. Найтиповішими причинами бідності люди бачать безробіття (52 % опитаних), малі зарплати (49 %), недостатні соціальні виплати й пенсії (29 %) та надмірно високі ціни на пристойне житло (26 %). Але так званими «персональними» причинами вважають недостатню освіту та низьку професійну кваліфікацію (37 %), «успадковану» бідність (25 %), шкідливі звички (23 %).

56 % європейців переконані, що безробіття є найбільшим ризиком бідності, 41 % вважають таким похилий вік, 31 % - низьку освіту та професійну кваліфікацію.

87 % громадян країн ЄС вважають, що бідність зменшує шанси людей повернутися до пристойних умов проживання, 80 % - що вона обмежує доступ до вищої освіти, 74 % - перешкоджає пошуку роботи. Також, на думку респондентів, бідність заважає отримати пристойну базову шкільну освіту, спілкуватися з друзями та знайомими. Відповідальність за боротьбу з бідністю та соціальним відчуженням 53 % європейців покладають на національні уряди. Роль Євросоюзу в цьому 28 % вважають дуже важливою й 46 % - важливою [5, с. 21].

Власне десять років тому лідери країн Євросоюзу взяли політичні зобов' язання щодо суттєвого зменшення бідності до 2010 року. Отже, Європейський рік боротьби з бідністю і соціальним відчуженням є своєрідним завершенням цього періоду подолання проблеми. Але, водночас, і початком нового.

Бідність і соціальне відторгнення стосуються не лише окремих людей, які з цим стикаються, а й суспільства в цілому. Вони шкодять економічному розвитку. Тому Євросоюз наголошує на важливості колективної відповідальності за боротьбу із бідністю, залучення до цього державних органів, громадянського суспільства та бізнесу.

Головний принцип Європейського року боротьби з бідністю та соціальним відчуженням - щоб було почуто голос тих, хто щоденно стикається з цими проблемами. А метою є заохотити кожного громадянина ЄС, всі причетні до вирішення проблеми органи та структури більше перейнятися цими питаннями.

Рік також має на меті зруйнувати стереотипи та колективне сприйняття бідності. Через використання таких принципів ЄС як солідарність і партнерство, 2010-й повинен стати потужним закликом до боротьби з причинами, які ведуть до бідності, а також забезпеченням того, що кожна людина навіть у