з надр громадянського суспільства і виступає його головною основою. Він є тією межею відліку, щодо якої держава повинна примірювати не «споживчий кошик», а «споживчі перспективи», оскільки важливим є не те, чим цей «кошик» наповнений нині, а те чим він буде наповнений завтра. Тобто як розвиватися ринку товарів, послуг, робочої сили й загалом державі Україна.
Проблема підтримки і збільшення середнього класу в Україні повинно бути складовою частиною державної політики подолання бідності. Адже сильний середній клас - це основа стабільної соціально-політичної та економічної ситуації в країні. А дана стабільність і визначається безпосередньо стабільністю в країні. Дуже важливим для українського суспільства є необхідність усвідомлювати, що середній клас визначається на лише за само- ідентифікацією особи з ним, а в першу чергу за економічними показниками, на основі яких особу можна реально віднести до середнього класу. В Україні, на жаль, «середняків» украй мало - близько 10-15 % Для порівняння: у США цей показник коливається від 60 до 65 %. У Росії, згідно з оцінкою експертів, кількість тих, хто належить до середнього класу, збільшилася до 30 %. Найбідніші 10 % населення Росії отримують доходи в 17 разів менші, ніж 10 % найбагатших. Заданими ООН, в заможних Балтійських державах - Естонії й Литві - різниця в доходах становить 10 разів. Найбільший показник соціального розшарування суспільства в Бразилії: «верхівка» має доходи в 58 разів більші, ніж бідняки, в Аргентині - у 35 разів.
Низка країн шляхом державного регулювання дотримується принципу «соціально відповідальної держави», не допускаючи різкого соціального розшарування. Найнижчий поріг демонструє Японія: найбагатші жителі країни мають доходи лише в 4,5 рази більші, ніж найбідніші. Низький соціальний поріг і в Скандинавських країнах: малозабезпечені шведи й норвежці в 6 разів бідніші за багатіїв. У Білорусі, де нажити багатство досить складно, різниця в доходах сягає 5-6 разів. В Україні, де офіційно встановити суму доходів багатіїв практично неможливо («тіньова» економіка ніяк не легалізується), офіційна різниця в доходах становить 9 разів, хоча експерти припускають, що реальна цифра сягає латиноамериканського рівня. Принаймні, за оцінками Світового банку, у 2005 році доходи 10 % найбільш забезпеченого населення України перевищували доходи 10 % найменш забезпеченого - у понад 47 разів. Що відбувалося наступними роками, невідомо. Точно можна сказати одне: розшарування суспільства лише збільшується.
За даними Інституту соціології НАН України, «характерною рисою системи установок українського населення у наш час є «підозрілість» стосовно бізнесу... Українці - за державний контроль над диференціацією доходів. Близько двох третин громадян України вважають, що держава має контролювати процес розшарування населення за рівнем доходів і вживати заходів з метою скорочення різниці доходів людей» [8].
Настрої українського населення цілком зрозумілі, адже середня тривалість життя в Україні на 11 років нижча, ніж у країнах Європи. На думку міністра охорони здоров'я В. Князевича, така ситуація склалася насамперед через умови праці чоловіків, які зайняті в галузях з високим рівнем травматизму (зокрема, в металургійній, хімічній промисловості), а також поширеність шкідливих звичок - тютюно- паління й надмірного вживання алкоголю. Хоча бюджетні витрати на охорону здоров'я щорічно зростають (5,4 млрд грн в 2001 р. і 21,1 млрд грн - у 2007-му), кількість смертей від інфарктів, інсультів, захворювань шлунка й туберкульозу зростає. Крім того, вчетверо більше українців, ніж мешканців країн Європи, помирають від нещасних випадків, отруєнь і різноманітних травм. Більша частина з них припадає на дорожньо-транспортні пригоди й виробничі каліцтва.
Не дивно, що серед європейців українці найменш задоволені своїм життям: таких у 2008 році виявилося всього 29 % (для порівняння: в Росії цей показник вищий - 43 %). Але загалом рівень вдоволеності населення окремими сторонами життя у своїх країнах є досить схожим: лише 16 % росіян і 11 % жителів України задоволені станом економіки (в Європі подібні настрої в Португалії та Болгарії); 26 % в Росії і 22 % в Україні задоволені системою освіти; і лише 17 % в Росії та 8 % в Україні - тим, як працює система охорони здоров' я. Це найнижчі показники в Європі. Як зауважує директор соціологічної служби Центру імені Разумкова А. Биченко, слід брати до уваги чинник поступовості в житті європейців: «Коли людина говорить про вдоволеність, вона з чимось порівнює. Найчастіше з тим, що вже було. В Європі ситуація за 20 років помітно поліпшилася. У пострадянських державах у багатьох сферах ситуація погіршилася» [9].
Зокрема, погіршується демографічна ситуація в Україні й унаслідок масової трудової міграції. Офіційна кількість тих, хто виїхав за кордон, всього 50 тисяч осіб, адже емігрантами вважають лише тих, хто офіційно заявив про бажання виїхати й виписався в паспортному столі. Реальна цифра трудових мігрантів достеменно невідома. За словами завідувача відділу міграційних досліджень інституту демографії і соціальних досліджень НАН України О. Позняка, «за експертними оцінками, з країни виїжджає від 2 до 3 мільйонів трудових мігрантів» [10]. На думку Френсіса О'Доннела, «в наступні 25 років Україна може зазнати демографічної катастрофи, порівнянної з Голодомором». За цей час населення скоротиться на 25 %. Звичайно, вина України за зміну клімату не найтяжча - вона посідає лише 18-те місце
