Зі свого складу парламент обирає Голову Верховної Ради, його першого заступника і заступника. Голова Верховної Ради веде її засідання, організовує підготовку питань для розгляду на засіданнях Верховної Ради; представляє парламент у зносинах з іншими органами державної влади України та органами влади іноземних країн; організовує роботу апарату Верховної Ради [5, ст. 88].

Важливу роль у здійсненні компетенції Верховної Ради мають відігравати її комітети. Конституція не містить переліку цих органів, а надає право Верховній Раді самій визначити їх кількість і обирати голів комітетів. Комітети створюються для проведення підготовчої і попередньої діяльності. Це - законопроекта робота, підготовка і попередній розгляд питань, що належать до компетенції Верховної Ради [5, ч. 1, 2, ст. 89]. Комітети Верховної Ради - постійні органи [6].

Верховна Рада може створювати також тимчасові органи - комісії. Конституційно передбачені комісії двох видів: спеціальні тимчасові комісії, які з метою підготовки і попереднього розгляду питань на сесії Верховної Ради, і тимчасові слідчі комісії. Останні формуються для проведення розслідувань з питань, що становлять суспільний інтерес [5, ч. 2, 3, 4, ст. 89].

До органів Верховної Ради відноситься Рахункова палата, яка здійснює контроль за використанням коштів Державного бюджету України від імені парламенту. Голову і членів Рахункової палати призначає Верховна Рада.

У складі парламенту - Уповноважений Верховної Ради з прав людини. Він здійснює парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина України. Уповноваженого з прав людини призначає на посаду і звільняє з посади Верховна Рада.

Згідно з фундаментальними положеннями теорії конституційного (державного) права до парламентських прерогатив відносяться: прийняття законів, структуроутворююча і бюджетна сфери, парламентський контроль [7, с. 216].

Важливість і об'ємність компетенції парламентів обумовлена їх соціальним призначенням як представницьких органів народу, через які народ опосередковано

здійснює владу, що йому належить.

Конституція України присвячує компетенції Верховної Ради самостійну статтю (ст. 85), що складається з 36 пунктів. Але вона не містить вичерпного переліку повноважень українського парламенту. Насамперед стаття 85 після переліку повноважень Верховної Ради фіксує спеціальне правило: "Верховна Рада України здійснює інші повноваження, які відповідно до Конституції України віднесені до її відання" [5, ст. 85].

Крім даного запису Конституція має конкретні норми, які встановлюють повноваження Верховної Ради поза переліком статті 85. Про це, наприклад, свідчить стаття 87, яка передбачає право Верховної Ради розглядати питання про відповідальність Кабінету Міністрів України та прийняття резолюції недовіру названому органу [5, ст. 87]. А стаття 122 встановлює, що Верховна Рада може висловити недовіру Генеральному прокуророві України [5, ст. 112], що означає його відставку з посади. Основний Закон має також інші компетеційні норми.

Як з точки зору важливості, так і об'ємності стрижнем компетенції Верховної Ради є повноваження, які пов'язуються з реалізацією законодавчої функції. До них належить: внесення змін до Конституції в межах і порядку, передбачених розділом ХІІІ Основного Закону; прийняття законів [5, п. 1.3, ст. 85].

Законодавчий процес у Верховній Раді являє собою юридично визначену сукупність стадій по створенню законів, в межах яких у певній послідовності здійснюються відповідні дії Верховною Радою, суб'єктами права законодавчої ініціативи, громадянами, що беруть участь в обговоренні законопроектів, Президентом, а у випадках, вказаних законом, - також Конституційним Судом у порядку, встановленому Конституцією, законом про регламент Верховної ради та іншими законами, виданими на основі Конституції.

Насторожує прагнення певних структур виконавчої влади звести роль Верховної Ради тільки до законодавчого регулювання [8]. Наукова розробка її повноважень з точки зору світової теорії і практики парламентаризму дає змогу зробити висновок, що окрім прийняття Конституції і законів, Верховна Рада впливає на виконавчу владу: а) беручи участь в інститулізації її структур; б) реалізуючі бюджетні повноваження; в) виконуючи повноваження в сфері зовнішньої політики і оборони; г) здійснюючи парламентський контроль; д) реалізуючі судові повноваження

[9].

Парламенту України властиві наступні функції: законодавча, представницька, установча і функція парламентського контролю.

Верховна Рада наділена комплексом можливостей і процедур, що має інтегративний характер і поширюється на сфери життєдіяльності усіх гілок влади та уособлюючих їх органів.

Згідно з Конституцією (ст.85) до відання Верховної Ради належить:

затвердження державного бюджету та внесення змін до нього, контроль за виконанням державного бюджету; прийняття рішення щодо звіту про його виконання;

визначення засад внутрішньої та зовнішньої політики;

затвердження загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони навколишнього середовища;

усунення Президента України з поста в порядку імпічменту;

надання згоди на призначення Президентом Прем'єр-міністра України;

здійснення контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України;

надання згоди на обов'язковість міжнародних договорів України та денонсація міжнародних договорів;

здійснення парламентського контролю. Окрім перерахованих та інших повноважень,

закріплених за Верховною Радою у статті 85 Конституції України, Основний Закон має ще низку компетенційних норм, що доповнюють гарантії, можливості і процедури, використання яких зміцнює позиції Верховної Ради в державному механізмі.

До демократичних положень Конституції належить закріплення певних гарантій здійснення парламентського контролю. Насамперед це збереження Конституцією такого класичного інструменту контролю, яким є депутатський запит. Народний депутат України, передбачає стаття 86, має право на сесії Верховної Ради звернутися із запитом до органів Верховної Ради,