УДК 351.84+177.72

Матяж С. В.

ДОСВІД ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН У СФЕРІ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ МЕЦЕНАТСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Стаття присвячена висвітленню досвіду регулювання та стимулювання меценатської діяльності з боку держави в зарубіжних країнах.

Ключові слова: меценатство, державне регулювання, благодійництво, допомога, соціальна відповідальність, фонд, культурні досягнення, досвід.

Статья посвящена освещению опыта регуляции и стимулирования меценатской деятельности со стороны государства в зарубежных странах.

Ключевые слова: меценатство, государственное регулирование, благотво- рительство, помощь, социальная ответственность, фонд, культурные достижения, опыт.

The article deals with the experience of regulation and stimulation of sponsorship of state in foreign countries.

Key words: sponsorship, government regulation, charity, assistance, social responsibility, fund, cultural achievements, experience.

На сьогодні меценатство є важливим джерелом недержавної підтримки соціально-культурного розвитку держави, оскільки, як свідчить світова практика, державного фінансування в багатьох випадках недостатньо для збереження та розвитку національного культурного надбання. Оцінюючи досвід управлінських процесів в Україні, можна стверджувати, що державне регулювання розвитком благодійності та меценатства є неупорядкованим та непослідовним, що в свою чергу призводить до затяжної духовно- економічної кризи. Актуальність теми полягає в тому, що вивчення досвіду зарубіжних країн у сфері регулювання меценатської діяльності є важливим елементом під час становлення феномена меценатства в нашій державі.

Мета статті - з'ясування сутності державного регулювання меценатства в зарубіжних країнах.

Що стосується наукових робіт з даної теми, то дослідженням цього питання займалися такі науковці як О. Свердлова, О. Сиротин, І. Смоляк, Н. Іванова та ін. Але все-таки можна відмітити, що проблема регулювання меценатської діяльності з боку держави залишається все ще не вивченою до кінця. Тому автор поставив перед собою завдання дослідити процес державного регулювання діяльності меценатів та благодійників за кордоном.

Проблема фінансування меценатської діяльності, яка вельми гостро стоїть в Україні, тривалий час вивчається вітчизняними науковцями на прикладі країн з давніми традиціями в цій справі. Нині в іноземних державах існують моделі співробітництва з приватним капіталом у соціальній, культурологічній, науково-освітній та інших сферах суспільного життя. Серед них можна виділити такі: - держава як лідер; приватний капітал як лідер; партнерство та функціональний розподіл праці між державою і капіталом. У соціальній практиці вони, звичайно, співіснують з домінантою однієї з них. Перша модель превалює у Франції та Італії, друга - в Сполучених Штатах Америки, третя - у Федеративній Республіці Німеччина. Щоправда, останнім часом відбувається поступовий перехід саме до третьої моделі, що, очевидно, стане домінуючою в західних країнах. Разом з тим створюються й організації, що сприяють розвитку благодійництва та меценатства. Так, у 1967 році в США було створено Комерційний комітет у справах мистецтв; у 1974 році в Канаді - Рада по бізнесу і мистецтву (до речі, за її пропозицією компанії повинні регулярно відраховувати для цієї мети 0,24 % своїх прибутків); у 1976 році в Англії - Асоціація комерційного фінансування мистецтва; в 1980 році у Франції - Асоціація з розвитку промислового і комерційного меценатства [6, с. 57].

Прикладом добродійництва й меценатства в Європі першої половини ХХ ст. може служити діяльність Д.М. Кейнса, економіста і математика. Його іменем науковці назвали цілий етап капіталістичної еволюції західних держав - «кейнсіанська революція» (30-50-ті роки ХХ ст.). Кейнсові вдалося донести до суспільної свідомості тезу про «утилітарну цінність» (практичну цінність) благодійності як для благодійника, так і для всього суспільства, яке завдяки благодійній допомозі одержує реабілітованих повноцінних громадян. Ідея «практичної цінності» сприяла залученню до благодійницької діяльності капіталів відомих промислових і фінансових династій. Завдяки Кейнсу меценатство та благодійність входить до числа найважливіших рис іміджу більшості компаній і фірм Європи. Крім того, благодійну діяльність міських корпорацій західних держав можна порівняти з діяльністю братств в Україні ХУІ- XVII ст., однак, якщо перші займаються залученням капіталів для поліпшення умов життя бідних прошарків, то основною метою братств була просвітницька діяльність на добровільних засадах. І в першому, і в другому випадку можемо говорити про прагнення поліпшити соціальний статус певних верств населення. У сучасному світі функцію «братств» стали виконувати підприємці, участь яких у вирішенні соціальних проблем не тільки очікувана, але й необхідна.

Почуття соціальної відповідальності, бажання допомогти іншим виникло в американців задовго до появи США. Перший зафіксований в історичних хроніках збір коштів був здійснений у Гарварді в 1643 р. З тих часів по всій Америці постійно збирають кошти на різноманітні благодійні цілі. Додатковим стимулом меценатства, особливо серед забезпечених людей, посприяло введення президентом Авраамом Лінкольном списання пожертвувань з податку. Але тоді це був лише короткочасний захід, постійним він став лише в ХХ столітті.

Існує декілька причин активного поширення добродійництва серед американців. По-перше, освоєння європейцями нових земель у важких умовах без допомоги товариша або сусіда було нездійсненним. По-друге, американці досить забезпечені і можуть собі дозволити бути щедрими. Основу сучасного американського меценатства заклав Ендрю Карнегі, який у своєму ессе 1889 року під назвою «Евангеліє від багатства» виклав принципово нову ідею: замість того, щоб залишати накопичене багатство своїм нащадкам, потрібно ще при житті створити власний благодійний фонд. Він вважав, що забезпечені люди повинні протягом життя встигнути витратити свої гроші і померти бідними, оскільки помирати багатим це соромно. До порад Карнегі прислухався Джон Рокфеллер, який у 1891