Важливою причиною широкого поширення у всьому світі благодійних фондів, насамперед корпоративних, виступають пільги з оподаткування. Законодавство багатьох країн допускає використання частки прибутку комерційних структур на добродійні цілі замість сплати відповідних податків. Аргументи з позиції уряду досить очевидні: благодійні фонди виділяють кошти на фінансування соціальних програм і проектів, тобто частково беруть на себе виконання функцій державних органів: надання допомоги інвалідам, малозабезпеченим, робота з дітьми і молоддю, освіта громадян. Американський фінансист Джордж Сорос відомий практично всьому світу не результатами своєї комерційної діяльності, а завдяки створеній ним мережі благодійних фондів, яка представлена в Україні Міжнародним Фондом «Відродження» і рядом інших добродійних структур. Також у 1993 р. створений Німецький національний фонд, що працює під патронажем Федерального Президента. Його завдання - сприяти зближенню громадян об'єднаної Німеччини «наведенню мостів» між Сходом та Заходом, презентації культурних досягнень німців у світі та присудження премій за видатні наукові та культурні досягнення.

Державні збори Угорщини створили Національний культурний фонд, що перебуває під патронажем Міністерства культури і освіти. Своєрідною є форма його фінансування. Надходять кошти з внесків до бюджету господарських організацій після реалізації товарів та послуг (тут є кілька варіантів відрахувань: від 1 % з прибутку від реалізації книжок і періодичних видань до 20 %), відрахування від участі в програмах міжнародного співробітництва. Сюди ж вливається і частина доходів від реалізації державної власності, добровільні внески фізичних та юридичних осіб.

Процес формування філантропічних відносин далеко неоднозначний, і в ньому наявні різноманітні мотивації. Підприємці, як правило, намагаються отримати особисті додаткові шанси, як підняття престижу фірми, своєї репутації. Проте і безкорисливе бажання принести соціальну користь оточенню також відіграє свою роль. На сьогодні значна кількість населення підтримує думку про те, що не повинен нехтувати суспільними проблемами, якщо хоче мати підтримку з боку соціуму. Тому «цивілізовані підприємці» намагаються знайти компроміс між збільшенням прибутку особистих доходів і необхідністю задоволення потреб інших людей.

У законодавстві більшості розвинутих країн передбачено, що сума благодійних внесків вираховується з прибутку благодійника - платника податку ще до того, як цей прибуток потрапляє у сферу прибуткового контролю. В США, наприклад, меценатська діяльність взагалі не обкладається податком. Тому цифра відрахувань на благодійність у США кожен рік дуже велика: тільки за 1999 рік у країні була пожертвувана сума біля 200 млрд. доларів, і 75,6 % цієї суми - внески приватних осіб. У Франції в 2003 році розроблена податкова система, що передбачає зменшення на 60 % податків підприємств у випадку надання ними меценатської допомоги. В Італії індивідуальні благодійні внески можна надавати лише урядовим і тим приватним організаціям, що користуються довірою уряду, на проведення виставок, придбання та реставрацію художніх цінностей. Греція дозволяє відраховувати на меценатство 30 %, Німеччина - 33,2 % [2, с. 89]. У Канаді поширене моральне заохочення меценатів. Наприклад, в

Оттаві у дворі однієї із шкіл можна побачити три гранітні колони: на першій з них значиться назва фірми, яка пожертвувала школі біля 1 млн. доларів, на другій - назви організацій, що виділили десятки тисяч доларів, на третій - висічені прізвища приватних підприємців. У Швеції кожен рік проводиться церемонія «Меценат року».

Досвід зарубіжних країн засвідчив, що залучення приватного капіталу до благодійного фінансування культурно-мистецької сфери не є стихійним процесом, а регулюється державною політикою, що спирається на системні наукові дослідження проблеми благодійності. Законодавство зарубіжних країн на практиці демонструє свою ефективність, оскільки передбачає наступне: сума благодійних внесків вираховується з прибутку благодійника - платника податку ще до того, як цей прибуток потрапляє у сферу прибуткового контролю.

Враховуючи позитивний характер цього досвіду, Україна повинна виробити вітчизняні засади благодійництва та благодійної діяльності, що знайде законодавче закріплення на державному рівні.

Таким чином, аналіз практики державного регулювання діяльності меценатів у зарубіжних країнах сприятиме успішному становленню явища меценатства в нашій державі, а вивчення і творче використання досвіду сприятиме розвиткові благодійності та меценатства в Україні, її спрямуванню у русло цивілізованих країн.

ЛІТЕРАТУРА

Благотворители и меценаты прошлого и настоящего: Словарь-справочник от А до Я / Авт.-сост. М.Л. Макаевс- кая. - М.: Дело и Сервис, 2003. - 254 с.

Венгловский А. Дары свыше // Бизнес. - 2005. - № 43. - С. 86-90.

Иванова Н.П. Генезис благотворительности в России // Вестник психосоциальной и коррекционной реабилитационной работы. - 2000. - № 2. - С. 75-83.

Свердлова А.Л. Меценатство в России как социальное явление // СОЦИС. - 1999. - № 7. - С. 134-137.

Сиротин А. Меценатство в США // Чайка. - 2005. - № 2. -