УДК 35.01

Сухорукова А. Л.

ТЕОРЕТИЧНО-КОНСТИТУЦІЙНІ АСПЕКТИ ФЕНОМЕНУ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ УКРАЇНИ

Стаття присвячена висвітленню теоретично-конституційних аспектів існування органів державної влади України, перспектив та шляхів їх розвитку. Політичний аналіз здійснений на основі новітніх джерел та методів дослідження.

Ключові слова: державна влада, гілка влади, принцип поділу, компетенція, функції влади, виконавча влада, судова влада, управління.

Статья посвящена освещению теоретически конституционных аспектов существования органов государственной власти Украины, перспектив и путей их развития. Политический анализ осуществлен на основе новейших источников и методов исследования.

Ключевые слова: государственная власть, ветка власти, принцип раздела, компетенция, функции власти, исполнительная власть, судебная власть, управление.

The article is devoted to illumination of inconstitutional aspects of existence of public authorities of Ukraine, prospects and ways of their development. The political analysis is carried out on the basis of the newest sources and research methods.

Key words: state power, branch of power, principle of distribution, competence, functions of power, executive power, judicial power, management.

Розгляд основних положень системного дослідження теоретично-конституційних аспектів існування органів державної влади як цілісного інституту пов'язаний з потребою визначення, насамперед, функціонального аспекту діяльності державних органів влади України. До цього також спонукає чинна Конституція України, що встановила складну, дуалістичну систему органів влади в державі і залишила простір для теоретичних дискусій та спірного розмежування їх функцій.

Основоположну значущість для з'ясування змісту і форм державного владарювання має поняття державного органу (органу держави) або органу державної влади.

Термін «орган державної влади» увійшов до інструментарію вітчизняної політичної науки і практики обтяженими певними непорозуміннями. До таких непорозумінь віднесені й ті, що виникають у зв'язку із сприйняттям ідей Ш. Монтеск'є про розподіл влад (або за прийнятою у нас термінологією - поділ влад). Зокрема, у вжиток увійшли формування «гілка влади» та похідні від нього, причиною чого є невдалий подвійний переклад вживаного Ш. Монте- ск'є словосполучення «separation des pouvoirs». Один з перекладів цього словосполучення російською - «разветвление властей». Однак українською воно має бути перекладене як <«юзгалуження влад». Тому, ймовірно, «галузь влади», а не «гілка влади» [7].

Принцип розподілу влад іноді помилково трактується як такий, що засвідчує наявність у державі трьох влад з особливими повноваженнями. Однак, за установленою юридичною теорією повноваженнями наділені державні органи та посадові особи, а не умовні «гілки». Фактично в Конституції України йдеться про три головні функції державної влади, які реалізуються спеціалізованими органами. Ніяких «гілок влади» та їх повноважень у Конституції України не передбачено. Закріпивши принцип розподілу влад як засаду організації і здійснення державної влади, її автори тим самим зробили акцент на тому, що влада реалізується насамперед органами, які визначені як органи законодавчої, виконавчої і судової влади. Викладене не виключає можливості наукового формулювання інших функцій державної влади, аніж згадані. Адже її зміст не обмежується змістом повноважень органів законодавчої, виконавчої і судової влади, хоча саме ці повноваження об'єктивно становлять його основу [2].

Головним є не відповідне місце, а зміст повноважень конкретних державних органів, особливості компетенційних зв'язків з іншими органами. Спроби класифікувати нові галузі («гілки») влади, інші, аніж ті, котрі є конституційно зумовленими, навряд чи є конструктивними. З цього приводу можна послатися на сучасного дослідника Ю.М. Козлова, який, обстоюючи практичну цінність ідей розподілу влад, оцінював як «суто арифметичний, а тому формальний підхід, коли влада подрібнюється на елементи, що відповідають системі державних органів, яка складається з тих чи інших (не рідко суб'єктивних) причин». Така оцінка є адекватною стану вітчизняної юридичної теорії. Конструювання будь-якої четвертої, п'ятої тощо галузі влади не створюють до-даткових можливостей щодо удосконалення функціонування державного механізму.

Не менш важливий вплив та значну роль для становлення теорії компетенції державних органів мала концепція розподілу влад Ш. Монтеск'є. Будучи однією з основ конституціоналізму, вона, по суті, вимагала визначення меж володарювання, здійснюваного за змістом законодавчої, виконавчої і судової влад. Водночас, згадана концепція передбачала відмову від будь-якої довільності у засобах і формах здійснення володарювання. Обмеження і формалізація сфери державної влади, що є однією з ознак так званої конституційної держави, потребувала розроблення абстрактного за смислом наукового інструментарію. Саме в ХІХ ст. формулюються такі поняття, як компетенція і повноваження. Тоді ж пропонуються більш-менш узагальнені тези щодо державних органів та їх різноманітні класифікації [4].

Принцип поділу влади доповнюється системою «стримувань і противаг». Зазначена система допускає конкуренцію різних органів влади, наявність засобів для їх взаємного стримування і підтримування відносної рівноваги сил. «Стримування» і «противаги», з одного боку, сприяють співробітництву і взаємному пристосуванню органів влади, а з іншого боку - створюють потенціал для конфліктів, які найчастіше вирішуються шляхом переговорів, угод і компромісів.

Суб'єктами системи стримувань і противаг за Конституцією України є Верховна Рада, Президент, Кабінет Міністрів, Конституційний Суд і Верховний Суд. Дана система виражається, насамперед, через повноваження цих органів, що включають суворо визначені взаємні обмеження.

У Конституції України передбачені такі інститути системи «стримувань і противаг»:

право «вето» Президента на законопроект, прийнятий Верховною Радою;

імпічмент Президента з боку Верховної Ради, що призводить до його усунення з поста;

прийняття Верховною Радою резолюції недовіри Кабінету Міністрів, яка має наслідком його відставку;

участь Верховної Ради у формуванні Конституційного Суду (призначення третини складу);

контроль Конституційного Суду за