Традиції уважного ставлення до прав національних меншин в Україні мають глибоке коріння, починаючи від доби УНР. ІІІ Універсал Української Центральної Ради проголошував поряд з іншими правами і свободами, можливість уживання місцевих мов у зносинах з усіма установами. В !V Універсалі проголошувалось: «У самостійній Українській Народній Республіці нації користуватимуться правом національно-персональної автономії». Сьогодні, коли в Україні вже вироблено певну нормативну базу, спрямовану на забезпечення прав національних меншин, постає нагальна проблема перегляду та корекції цієї сфери законодавства з метою усунення ряду нормативних колізій, які знайшли своє ві-дображення як у положеннях окремих законів, так і на рівні цілої системи. Незважаючи на те, що в окремих нормах і положеннях політико- правових і юридичних актів України своє відображення знайшли чи не всі права національних меншин, передбачені міжнародними правовими документами, можна стверджувати, що для деяких із цих положень досі не знайдено механізмів практичної реалізації, а інші не виконуються або виконуються органами державної влади лише частково.

Чимало дослідників загалом висловлюють сумнів у можливості демократії в поліетнічних суспільствах, оскільки такі суспільства не забезпечують сприятливих умов для стабільності. Однак є й інша точка зору. Зокрема, відомий дослідник етнічних конфліктів Д. Горовіц заявляє: навіть у глибоко розділених суспільствах «не існує причин для твердження про марність спроб досягнути демократії». Приклад Іспанії і ПівденноАфриканської Республіки свідчить, що тривалі етнічні конфлікти в умовах демократії втрачають силу і представники різних етносів краще пристосовуються до мирного співіснування.

Мова може йти про вибір найоптимальнішого виду демократії для конкретного суспільства. Відомий дослідник цих проблем А. Лейпхарт описав модель демократії для багатоскладових суспільств. Він вважає, що для мирного співіснування всіх його складових елементів необхідна наявність чотирьох основних умов: велика коаліція; автономія основних сегментів та допоміжні сегменти; пропорційна система виборів; право вето.

Другорядними умовами, що сприяють встановленню й функціонуванню цього типу демократії, є:

відсутність значної соціально-економічної нерівності між сегментами;

обмеженість кількості груп, щоб переговори між ними не перетворилися на занадто складний процес;

відносно невеликий розмір країни, що спрощує прийняття рішень;

наявність зовнішньої небезпеки, що сприяє внутрішній єдності;

наявність спільних, єдиних для всіх сегментів суспільства орієнтацій, що пом'якшують орієнтацію його окремих сегментів;

компактне проживання груп населення, яке складає сегменти, що створює можливість за необхідності вдаватися до федералізму як форми забезпечення їх автономії;

наявність історичних традицій досягнення компромісу і злагоди.

Проте й модель А. Лейпхарта не позбавлена недоліків. Вона орієнтує на закріплення етнічної сегментації і може повертати людей до акцентування на етнічну ідентичність за рахунок інших ідентичностей.

Загалом зв'язок між демократією та етнічними конфліктами має два аспекти. З одного боку, демократія може допомогти зменшити етнічну напруженість, а з другого - перехід до демократії, демократизації створюють сприятливі умови для зростання ненависті та упереджень, що, зрештою, спричиняється до етнічних конфліктів. Тобто в цьому можна прослідкувати момент циклічності.

Для прогнозування можливості виникнення етнічних конфліктів у перехідних країнах слід мати на увазі такі чинники:

швидкість і напрям визнання етнічних проблем;

наявний рівень етнічної напруженості;

розмір і впливовість різних етнічних груп;

етнічний склад старого й нового політичних режимів;

політичні позиції лідерів основних етнічних груп;

наявність чи відсутність зовнішніх етнічних союзників;

етнічний склад армії і поліції.

Умови збереження злагоди:

Монополія на владу повинна бути в руках демократично контрольованої влади і не може контролюватися групами інтересів (наприклад, польовими командирами) чи особами.

Правління закону має підтримуватися конституційним демократичним законодавством.

Контроль за афектами і взаємозалежністю, тобто політично чи соціально значущі рішення, не повинні ухвалюватися, виходячи з емоцій і підстав, коли групи чи певні особи залежать одна від одної.

Демократична участь, яка передбачає, що всі громадяни держави повинні мати рівні можливості участі у прийнятті рішень на національному, регіональному і місцевому рівнях.

Соціальна справедливість, тобто справедливий розподіл ресурсів на міжнародному й національному рівнях.

Культура конфліктної поведінки, яка передбачає: актори на всіх рівнях повинні вчитися мирно поводитися в конфліктах, особливо через балансування і зрівноважування різних інтересів, закликаючи до компромісів, і певну самопожертву з боку всіх учасників, але без переможців і переможених [2].

Центральним органом виконавчої влади, що формує та забезпечує реалізацію Концепції, власне і є Державний комітет України у справах національностей та релігій, який визначає напрями подальшого вдосконалення існуючої нормативно-правової бази з урахуванням міжнародних норм і стандартів. Також існують дорадчі органи при головах обласних адміністрацій.

У підсумку можна сказати, що серед багатьох актуальних проблем суспільного розвитку переважної більшості країн сучасного світу є проблеми, виникнення яких пов'язане з поліетнічним складом їх населення. Світова історія другої половини минулого століття дає чимало прикладів виникнення етнічних конфліктів, які серйозно впливали на суспільне життя різних країн. Формування законодавчої бази державної етнонаціональної політики є найпершою і обов'язковою умовою регулювання етнонаціонального розвитку у полі- етнічних країнах. Досвід демократичних суспільств у збережені етнополітичної стабільності дає підстави для твердження про важливу роль законодавчої влади у вирішенні етнічних проблем у суспільстві. Особлива роль цієї гілки влади у вирішенні етнополітичних проблем поліетнічних країн зумовлює актуальність досліджень усіх аспектів законотворчої діяльності тих інституцій, які формують політико-правове поле етнонаціональ- ного розвитку тієї чи іншої країни.

ЛІТЕРАТУРА

Етнічні протиріччя і конфлікти в сучасній Україні: політологічний концепт. - К.: Світогляд, 2004. - 722 с.

Конфликтная этничность и этнические конфликты. - М.: 1994. - 389 с.

Майборода О. Причини етноконфліктів