На жаль, в Україні ситуація діаметрально протилежна. Реформа місцевого

самоврядування має стати ключем до всієї політичної реформи, оскільки без неї ми ніколи не сформуємо системи ефективної, відповідальної, по-справжньому народної влади, здатної діяти в інтересах людей.

Реформа повинна здійснюватись з урахуванням національних інтересів кожної конкретної людини. Вона повинна стати не політичним кроком, а відповіддю на реальні очікування громадян. Головна мета реформи - перерозподіл повноважень між центральними і місцевими органами місцевого самоврядування на користь останніх з метою наближення надання державних та громадських послуг безпосередньо до споживачів - громадян України. Необхідно розвантажити центральні органи виконавчої влади від невластивим їм функцій господарського та соціального управління. Потрібно вдосконалити

територіальний устрій країни, створити нові територіально розширити регіони, міста - регіони, громади з метою формування такої системи адміністративно-територіальних

одиниць, яка найповніше служитиме потребам населення. За підрахунками фахівців, громада базового рівня має налічувати не менше 4-5 тисяч жителів. Саме в ці громади базового рівня має бути перенесений основний набір соціальних послуг. Люди мають відчути переваги власного контролю за охороною здоров'я, культурним розвитком громади, комунальними послугами, органами правопорядку тощо.

Законодавством необхідно врегулювати делегування органам місцевого самоврядування окремих державних функцій та повноважень, що зробить більш чіткім полі повноважень між різними рівнями влади й місцевим самоврядуванням. Водночас це допоможе збільшити відповідальність кожного рівня влади за ефективне виконання функцій, закріплених законом. Децентралізація податків має забезпечити органам місцевого самоврядування достатню фінансово- матеріальну основу для виконання власних повноважень, а надходження з державного бюджету мають забезпечувати спроможність органів місцевого самоврядування виконувати делеговані державою повноваження [6: 26-27].

До тактичних завдань місцевого самоврядування належать: підтримка нових економічних форм господарювання; розвиток місцевих традицій, національної культури, збереження історичних цінностей; включення в повну силу потенціалу місцевих кадрів у розв'язання нагальних проблем, для чого необхідно ліквідувати жорсткі рамки централізованої опіки і залишити на місцях мінімально необхідні власні ресурси; швидкість реагування на оперативну ситуацію і безпосередній зворотний зв'язок з населенням; адресне і більш чітке вирішення питань соціальної допомоги різним його верствам [7; 3].

Місцеве самоврядування в Україні все більше виявляє себе як самобутня форма організації територіальної громади. Але його становленню і подальшому розвитку на перешкоді постають: недосконалість і непослідовність законодавчого регулювання; відсутність у багатьох випадках місцевої політичної еліти достатньої фахової та професійної компетенції, дієвого механізму впровадження в життя стратегічної парадигми самоврядування, достатнього ресурсного забезпечення, цілісної регіональної політики, статутів територіальних громад; завищені очікування швидких результатів від нової системи управління і відчуження самого населення територіальної громади від реальної участі в управлінні місцевими справами; низький рівень муніципальної просвіти мешканців; "пострадянський синдром" і його стереотипи; неефективність прогнозування на місцевому рівні.

Ключовим напрямом реформування місцевого самоврядування стає реалізація принципів поділу влади на засадах децентралізації, деконцентрації владних повноважень, субсидіарності, доступності, повсюдності, взаємної врівноваженості через систему "стримувань і противаг" в умовах взаємоконтролю.

Істотно впливає на процес муніципального руху і розвиток місцевого самоврядування рівень співпраці різноманітних асоціацій, об' єднань, громадських організацій, спільна і активна діяльність яких розширює спектр пошуку форм взаємодії на засадах партнерства, співробітництва, кооперації. Автором зроблені доповнення до окремих напрямів цієї співпраці.

Сучасне самоврядування передбачає принципово нові підходи до визначення його територіальних основ. Проведення

адміністративної та адміністративно- територіальної реформ сприятиме, на думку автора, формуванню дієздатної

адміністративно-територіальної одиниці із самодостатніми повноваженнями, ресурсами, гарантіями захисту, спроможної забезпечити стабільність і єдність стандартів якості і рівня життя населення. Широкого застосування набуває договірна практика та укладання багаторічних угод з вищими гілками влади, різними органами самоврядування, державними виконавчими структурами, встановлення взаємовигідних зв'язків з окремими регіонами України, країнами СНД, особливо у прикордонних областях, на якісно нових засадах - незалежності, самостійності, взаємної зацікавленості та користі [7:16-17].

Реформу слід впроваджувати поступово, без багатовимірних радикальних змін одночасно. Польща вже витратила на реформування системи місцевого самоврядування понад 10 років, але вдосконалення системи йде і сьогодні.

Проте пошук оптимальної моделі самоврядування в Україні відбувається надто повільно. На думку автора дослідження, перепоною на шляху побудови цілісної концепції місцевого самоврядування є такі об'єктивні та суб'єктивні фактори: недосконалість вітчизняної теорії, якій бракує стратегічності, системності, обґрунтованості, методологічного забезпечення, та

невизначеність законодавчого поля, яке гарантувало б організаційну, правову та матеріально-фінансову його самостійність; необізнаність населення територіальних громад з методикою вирішення місцевих справ, реальними механізмами участі його у прийнятті управлінських рішень на місцевому рівні; невідповідність між задекларованими конституційними нормами і реальним станом речей, коли глибинна трансформація самоврядного інституту не супроводжується адекватними змінами моделей і методів управління; незбалансованість повноважень центру і місцевих органів при перевазі адміністративно-командних методів

управління; наявність міцних позицій колишньої партійної номенклатури, ігнорування останньою законодавчих, нормативних актів, які гарантують функціонування місцевого самоврядування; недостатня кількість та якість послуг, що надаються мешканцям; непрозорість у частині розподілу матеріально-фінансових ресурсів територіальних громад; слабкість

муніципальної діяльності в умовах перехідного періоду та повільність впровадження власного історичного досвіду і зарубіжних здобутків; запізненість із реформуванням у сфері місцевого самоврядування.

Використовуючи досвід польського законодавства та практики діяльності громад, можна внести до українського законодавства